Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні в м. Києві 16 квітня 2009 року справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, ОСОБА_3ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13 червня 2005 року й ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2008 року,

У травні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є основним наймачем квартири АДРЕСА_1

У цій квартирі прописані ще ОСОБА_2. - дружина її брата, ОСОБА_3. (1987 р.н.) і ОСОБА_4. (1989 р. н.) - діти останньої.

Проте фактично вони не проживають у спірній квартирі більше 6 років, оскільки всією сім'єю проживають АДРЕСА_2

Вважаючи, що відповідачі не проживають у зазначеному приміщенні більше 6 місяців без поважних причин, позивачка просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та зняти їх з реєстрації за місцезнаходженням спірної квартири.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 13 червня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2008 року, позов задоволено в повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_2. і ОСОБА_3 ставлять питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Колегія суддів визнає, що ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ст. 90 ЦПК України 1963 року, чинного при ухваленні рішення судом першої інстанції, судові виклики і повідомлення провадяться повістками, що надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, представникам громадських організацій і трудових колективів за адресою, вказаною стороною, самими цими особами або іншими учасниками справи. Повістки разом із зворотною розпискою надсилаються рекомендованим листом або через розсильних. Як виняток, повістку можна видати на руки стороні або її представникові з їх згоди для вручення відповідним особам.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 94 ЦПК України 1963 року повістки про виклик, адресовані громадянам, вручаються їм під розписку. Зворотна розписка з їх підписом підлягає поверненню до суду з зазначенням часу одержання. Коли особа, яка викликається, не буде виявлена у місці проживання, повістку вручають будь-кому з дорослих членів сім'ї, які проживають разом з нею, а при відсутності їх - домоуправлінню або адміністрації за місцем роботи, а в сільських місцевостях - виконавчому комітетові сільської Ради народних депутатів. Службова особа, яка одержала повістку, зобов'язана під свою відповідальність негайно вручити її належній особі.

Відповідно до ст. 96 ЦПК України 1963 року, якщо місце фактичного перебування відповідача невідоме, суд розглядає справу після надходження повістки з підписом службової особи виконкому сільської Ради народних депутатів за місцем знаходження майна відповідача або домоуправління останнього відомого місця перебування відповідача про те, що вручити повістку адресатові не можна через його відсутність.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. чітко вказувала в своєму позові, що раніше відповідачі згідно з довідкою адміністрації Графовського сільського округу Шебекинського району Бєлгородської області від жовтня 1998 року проживали по вул. Комуністичній у с. Безлюдівці Шебекинського району Бєлгородської області, а на час подачі позовної заяви до суду відповідачі згідно з довідкою тієї ж адміністрації від 9 липня 2002 року постійно проживають за адресою: АДРЕСА_2

Проте судові повістки про виклик відповідачів у судове засідання на 13 червня 2005 року за цієї адресою не направлялися, а були направлені лише за адресою прописки: АДРЕСА_1

Таким чином, адреса фактичного місяця проживання відповідачів суду першої інстанції була відома, але він у супереч указаних чч. 1, 3 ст. 94, ст.ст. 90, 96 ЦПК України 1963 року не направляв судові повістки за цією адресою, у зв'язку з чим не можна визнати, що вказані особи були належним чином повідомлені.

Суд апеляційної інстанції на порушення районним судом зазначених вимог закону належної уваги не звернув і, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку, що суду не було відомо місце фактичного перебування відповідачів.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України 2004 року, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання, судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись чч. 1, 4 ст. 332, п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 13 червня 2005 року й ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2008 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.