Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з греко-римської боротьби м. Тернополя, третя особа - управління освіти та науки Тернопільської міської ради, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за касаційною скаргою спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з греко-римської боротьби м. Тернополя (далі - спортивна школа) на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 квітня 2008 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 19 червня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що працював на посаді інструктора-методиста в спортивній школі з 1 вересня 2003 року. 27 серпня 2007 року його було ознайомлено з наказом № 67 про звільнення з роботи з 27 серпня 2007 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та видано трудову книжку. Звільнення вважає незаконним, тому що не був попереджений про наступне звільнення, не було запропоновано іншу посаду та не надано переважне право на залишення на роботі. Оскільки скорочення чисельності або штату працівників не було, а звільнення викликано неприязними стосунками з керівництвом спортивної школи, після уточнень позовних вимог просив визнати незаконним і скасувати наказ від 27 серпня 2007 року № 67 про звільнення, змінити формулювання причин звільнення та вважати його звільненим за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 2 тис. грн.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 квітня 2008 року позов задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та стягнуто зі спортивної школи на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 11 864 грн. 22 коп., 1 тис. грн. моральної шкоди та судові витрати. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 19 червня 2008 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове рішення, яким вважати ОСОБА_1 звільненим з посади інструктора-методиста спортивної школи на підставі ст. 38 КЗпП України та зобов'язано відповідача внести зміни в запис про звільнення до трудової книжки позивача. У решті рішення залишено без змін.

Спортивна школа звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду України, в якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 квітня 2008 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 19 червня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

За положеннями ч. 3 ст. 235 КЗпП України в разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Судом установлено, що ОСОБА_1 працював у спортивній школі на різних посадах з 1970 року. Згідно з наказом від 1 вересня 2003 року № 6 його переведено на посаду інструктора-методиста. Наказом управління освіти Тернопільської міської ради від 30 травня 2007 року № 168 скорочено ставку інструктора-методиста ОСОБА_1 з 1 серпня 2007 року. Наказом спортивної школи від 31 травня 2007 року № 43 скорочено ставку інструктора-методиста ОСОБА_1 з 1 серпня 2007 року. Ознайомившись із наказом № 43 ОСОБА_1 відмовився його підписати, про що складено акт від 31 травня 2007 року. Наказом від 27 серпня 2007 року № 67 його звільнено із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 27 серпня 2007 року. При звільненні ОСОБА_1 будь-якої іншої посади в спортивній школі запропоновано не було, хоча станом на 1 червня 2007 року існували чотири вакантні посади тренерів-викладачів. ОСОБА_1 продовжувати трудові відносини з відповідачем не бажає. Відповідно до листа управління освіти Тернопільської міської ради та наказу дитячо-юнацької спортивної школи № 3 від 1 вересня 2007 року № 54 ОСОБА_1 з 1 вересня 2007 року (а.с. 30, 38) працює на посаді методиста в цій школі.

Задовольняючи позов у частині визнання наказу про звільнення незаконним, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 проведено незаконно, оскільки в дійсності у відповідача не мали місце зміни в організації виробництва та праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників. Крім того, ОСОБА_1 не було запропоновано інші вакантні посади. У зв'язку з тим, що права ОСОБА_1 у сфері трудових відносин було порушено, його вимога про відшкодуванню моральної шкоди підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині зміни формулювання причини звільнення з п. 1 ст. 40 на ст. 38 КЗпП України, апеляційний суд правильно виходив із положень ч. 3 ст. 235 цього Кодексу, які помилково не застосував суд першої інстанції, відмовивши в позові в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, за змістом ч. 3 ст. 235 КЗпП України він має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Та обставина, що через декілька днів ОСОБА_1 працевлаштувався, не може бути підставою для відмови в позові про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Разом з тим суд першої інстанції визначив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не врахувавши роз'яснення, викладені в п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , про те, що при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи, який працівник мав у цей час.

Апеляційний суд на допущене порушення уваги не звернув.

Оскільки судові рішення в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу постановлено з порушенням норм матеріального права, а допущені при цьому порушення процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, вони підлягають скасуванню, а справа в цій частині - передачі на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу спеціалізованої дитячо-юнацької спортивної школи олімпійського резерву з греко-римської боротьби м. Тернополя задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 квітня 2008 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 19 червня 2008 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У решті - судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.