Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та визначення порядку користування за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою та визначення порядку користування жилим приміщенням, зазначала, що за час шлюбу з відповідачем вони придбали двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 позбавив її можливості користуватися зазначеною квартирою, просила зобов'язати останнього усунути перешкоди в користуванні спірною квартирою та визначити порядок користування цією квартирою, виділивши їй із сином кімнату площею 17, 4 кв. м, а відповідачу - 12, 9 кв. м, залишивши в спільному користуванні ванну кімнату, туалет, кухню, коридор.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2008 року, позов задоволено. Постановлено зобов'язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1; вселити ОСОБА_1 та неповнолітнього сина сторін, ОСОБА_3, до зазначеної квартири; визначити порядок користування спірною квартирою: виділити ОСОБА_1 та неповнолітньому ОСОБА_3 у користування жилу кімнату площею 17, 4 кв.м та лоджію, ОСОБА_2 - жилу кімнату площею 12, 9 кв.м; залишити в спільному користуванні кухню, ванну кімнату, туалет та коридор.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення судів скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити у справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення й задовольняючи позов, суд першої інстанції, із чим погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю сторін, оскільки була придбана ними в період шлюбу за спільні кошти для їхнього сумісного проживання, відповідач безпідставно чинить перешкоди позивачці в користуванні квартирою, тому ОСОБА_1 з неповнолітнім сином треба вселити в спірну квартиру та визначити порядок користування нею.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Разом з тим відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що згідно з довідкою Лубенського КП "Лубенське МБТІ" право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ним на підставі договору купівлі-продажу від 18 квітня 2006 року; зазначену квартиру він придбав за власні кошти, одержані 31 березня 2006 року від продажу будинку, отриманого ним у спадок ще до укладання шлюбу, а тому спірна квартира є його особистою приватною власністю.

Суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 212- 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів ОСОБА_2 щодо джерел коштів, за які була придбана квартира, належним чином не перевірив; не встановив і не зазначив у рішенні обставин і доказів, які свідчать про те, що спірна квартира придбана сторонами за спільні кошти, а тому в достатньому обсязі не вмотивував свого висновку про те, що квартира є спільною сумісною власністю сторін.

Усупереч вимогам закону висновки суду ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 24 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.