6-6027св09 Про визнання права власності на земельну ділянку - 15.04.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до колективного сільськогосподарського підприємства "Агрокомбінат "Бучанський" (далі - КСП "Агрокомбінат "Бучанський"), Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі - Горенська сільська рада), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Новий шлях", про визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 січня 2009 року,

У травні 2006 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що вони є власниками будівель, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та розташовані на земельній ділянці площею 2, 43 га. Просили визнати за ними право власності на зазначену земельну ділянку на підставі ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Рішенням Києво-Сятошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 січня 2009 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Горенська сільська рада просить скасувати судові рішення та закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2004 року ОСОБА_2перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1придбала в товаристві з обмеженою відповідальністю "Новий шлях" (далі - ТОВ "Новий шлях") нежилі приміщення, а саме: контору, два павільйони П.-19 та П.-26, їдальню, магазин, що розташовані на земельній ділянці площею 2, 43 га за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України та ч. 1 ст. 377 ЦК України до позивачів як власників будівель може перейти право власності й на земельну ділянку.

Однак з таким висновком судів погодитись не можна, оскільки вони дійшли їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, з матеріалів справи вбачається, що рішенням Горенської сільської ради шістнадцятої сесії четвертого скликання від 3 лютого 2005 року "Про передачу до земель запасу сільської ради земельних ділянок в с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області по вулиці Радгоспній (господарчих дворів КСП "Агрокомбінат "Бучанський")" земельні ділянки, що не підлягали паюванню серед членів КСП "Агрокомбінат "Бучанський" площею 33 га (під господарськими будівлями та дворами) передані до складу земель запасу Горенської сільської ради (а.с. 115).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22 січня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2008 року, відмовлено в задоволенні позову КСП "Агрокомбінат "Бучанський" до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про скасування рішення Горенської сільської ради шістнадцятої сесії четвертого скликання від 3 лютого 2005 року про передачу до земель запасу сільської ради земельних ділянок у с. Горенка Києво-Святошинського району Київської області на вулиці Радгоспній, що не підлягали паюванню серед членів КСП "Агрокомбінат "Бучанський" площею 33 га, та встановлення відсутності компетенції і повноважень Горенської сільської ради щодо розпорядження земельними ділянками, що належали КСП "Агрокомбінат "Бучанський" у межах Горенської сільської ради, як комунальною власністю, відмовлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Задовольняючи позов про визнання права власності на земельну ділянку площею 2, 43 га, суд першої інстанції на зазначені судові рішення уваги не звернув та не врахував, що спірна земельна ділянка ввійшла до складу земель, які рішенням Горенської сільської ради шістнадцятої сесії четвертого скликання від 3 лютого 2005 року віднесені до земель запасу сільської ради.

Відповідно до ст. ст. 12, 122 ЗК України розпорядження землями територіальної громади та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить до повноважень сільської, селищної, міської ради в порядку, передбаченому ст. 116 цього Кодексу.

Разом з тим позивачі зазначили підставою позову про визнання права власності на земельну ділянку ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - 7 жовтня 2004 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

За нормою чч. 1, 2 ст. 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

З аналізу змісту чч. 1, 2 ст. 120 ЗК України вбачається, що зазначена норма закріплювала самостійні правові режими права власності на земельну ділянку та права власності на розташовані на цій земельній ділянці об'єкти нерухомості, згідно з якими перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не тягне за собою безумовного (автоматичного) переходу права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

При набутті у власність нерухомого майна (будівель, споруд) перехід права власності (права користування - у разі відсутності у відчужувача нерухомого майна права власності на земельну ділянку, на якій розташовані ці об'єкти нерухомості) на земельну ділянку потребує окремого договірно-правового регулювання шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі чи споруди (договори купівлі-продажу, дарування, міни тощо або оренди).

Як убачається з договору купівлі-продажу від 7 жовтня 2004 року укладеного ТОВ "Новий шлях" із ОСОБА_2предметом купівлі-продажу є лише нежилі будівлі, які належали продавцю згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим 3 листопада 2001 року (а.с. 80).

Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази належності ТОВ "Новий шлях" спірної земельної ділянки на праві власності чи на праві користування.

Вирішуючи спір, суд зазначеним обставинам оцінки не дав та не врахував, що відповідно до положень чч.1, 2 ст. 120 ЗК України земельна ділянка, на якій розташовані об'єкти нерухомості, є самостійним об'єктом цивільних правовідносин, що потребує самостійного правового регулювання переходу права власності чи права користування на неї, незалежно від права власності на розташовані на ній будівлі (споруди).

Судом також не враховано, що за нормою ч. 2 ст. 377 ЦК України за відсутності в договорі правового регулювання правовідносин щодо земельної ділянки сторін договору купівлі-продажу будівлі (споруди) до набувача нерухомості переходить право власності лише на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею (спорудою), та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування, за умови наявності у відчужувача нерухомості права власності на земельну ділянку.

Крім того, у порушення норм ст. ст. 212, 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд не встановив, чи є позивачі власниками нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, та не дав оцінки доводам представника Горенської сільської ради про те, що Павлюк Л.В. за договорами купівлі-продажу від 14 лютого 2007 року продала зазначені об'єкти нерухомості іншим особам. Зазначені обставини мають суттєве значення для правильного вирішення спору, ураховуючи те, що виникнення права власності на земельну ділянку із заявлених позивачами підстав є похідним від права власності на придбане нерухоме майно.

Відповідно до ст. ст. 209, 210, 657 та ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності за договором купівлі-продажу на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації.

Залишаючи без змін судове рішення, апеляційний суд не звернув уваги на порушення судом першої інстанції норм процесуального й матеріального права.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 січня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Києво-Святошинського районного суду Київської області.