Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Данчука В.Г.,

Гуменюка В.І., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми "Дніпроважбуд" доОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за користування гуртожитком,

У липні 2006 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що є власником гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 На час роботи ОСОБА_1. у СПТУ № 5 вона із чоловіком, ОСОБА_2, були вселені до гуртожитку в кімнату № 30 жилою площею 20 кв. м на підставі ордера від 3 лютого 1988 року. Після народження сина, ОСОБА_3., у цій кімнаті вони проживали втрьох.

У подальшому ними були додатково зайняті кімнати № 25 та № 26 жилою площею 18,9 кв. м і 19,4 кв. м відповідно.

28 вересня 2005 року генеральним директором відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми "Дніпроважбуд" (далі - ВАТ БМФ "Дніпроважбуд") видано наказ № 5 "Про встановлення платні за проживання в гуртожитках", а наказом від 25 жовтня 2005 року № 7 внесені зміни до пунктів 1, 4, 7 наказу від 28 вересня 2005 року, відповідно до яких сім'ї Убогових нараховано орендну плату в сумі 10 грн. за 1 кв. м площі.

Оскільки відповідачі проти цього заперечували, орендну плату не сплачували, позивач, після уточнення позовних вимог, просив стягнути з них 5 395 грн. 68 коп. заборгованості, яка утворилася станом на 1 липня 2007 року.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2007 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2. та ОСОБА_3. 5 395 грн. 68 коп. заборгованості, 51 грн. судового збору та 60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 року зазначене судове рішення скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" як власник гуртожитку на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається своїм майном. Накази адміністрації від 28 вересня 2005 року № 5 та від 25 жовтня 2005 року № 7 про встановлення плати за користування жилою площею в гуртожитку пов'язані з господарською діяльністю та відповідають чинному законодавству.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові, виходив із того, що кімната надана ОСОБА_1. на підставі ордера № 34 від 3 лютого 1988 року як такій, що перебуває в трудових відносинах зі СПТУ-5, базовим підприємством якого був трест "Дніпроважбуд", в якому вона працювала більше десяти років, а тому не повинна сплачувати орендну плату в сумі 10 грн. за 1 кв. м площі.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_2. (ОСОБА_1. разом із чоловіком на підставі ордера від № 34 3 лютого 1988 року вселилася у кімнату № 30 жилою площею 20 кв. м у гуртожитку, який належить ВАТ БМФ "Дніпроважбуд". Після народження сина, ОСОБА_3., у цій кімнаті вони проживали втрьох. У подальшому ними були додатково зайняті кімнати № 25 та № 26 жилою площею 18,9 кв. м та 19,4 кв. м відповідно. На час вселення ОСОБА_1 працювала в СПТУ № 5 (а.с. 10).

Гуртожиток, АДРЕСА_1 є власністю ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", яке створене шляхом перетворення державного підприємства будівельно-монтажного тресту "Дніпроважбуд" у ВАТ БМФ "Дніпроважбуд". Право власності позивача на гуртожиток підтверджується Переліком нерухомого майна, яке передавалося у власність товариства згідно з наказом управління з питань майна Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 28 листопада 2001 року № 16-в.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 25 липня 2000 року № 246-р "Про встановлення плати за проживання в гуртожитках робітників та службовців" дозволено керівникам підприємств, організацій та установ незалежно від відомчої підпорядкованості встановлювати самостійно розмір місячної плати за проживання в гуртожитках, зокрема громадян, які працюють на інших підприємствах і в організаціях. При цьому розмір плати за проживання вирішується адміністрацією за погодженням із профспілковою організацією підприємства (а.с. 62).

ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" як власник гуртожитку наказом від 28 вересня 2005 року № 5 установив плату за проживання в гуртожитку, зокрема, у таких розмірах: для сімейних осіб, які перебувають у трудових відносинах, а також які пропрацювали більше 10 років підряд у ВАТ БМФ "Дніпроважбуд", - 5 грн. за 1 кв. м площі на місяць; для сімейних осіб, які не перебувають у трудових відносинах з товариством, - 10 грн. за 1 кв. м на місяць (без урахування оплати за водо- та теплопостачання). З урахуванням змін, внесених до цього наказу, починаючи з 1 листопада 2005 року, товариство повинно було укласти договори найму з особами, які проживають у гуртожитку (а.с. 13, 14). Відповідачі від укладання такого договору відмовилися.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення та відмовляючи в позові, не врахував, що позивач є власником житла й установлена плата за проживання не суперечить законодавчим актам із цього питання. Крім того, ОСОБА_1 у трудових відносинах із ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" ніколи не перебувала.

У матеріалах справи немає наказу ні тресту "Дніпроважбуд", ні ВАТ БМФ "Дніпроважбуд" про прийняття ОСОБА_2. на роботу, немає відомостей з її трудової книжки, які б свідчили про те, що вона більше 10 років працювала на підприємстві та отримувала заробітну плату.

У порушення вимог ст. 213 ЦПК України апеляційний суд не дав належної оцінки й довідці від 18 жовтня 2007 року № 390, яка заходиться на а.с. 231, відповідно до якої училище підпорядковувалося державному комітету Ради Міністрів УРСР по професійно-технічній освіті, а на теперішній час підпорядковується Міністерству освіти і науки України.

На а.с. 216 є договір про співробітництво від 23 грудня 1992 року, згідно з яким трест "Дніпроважбуд" та училище домовилися про підготовку спеціалістів для роботи на підприємстві, працевлаштування випускників училища, надання їм місць у гуртожитку та інше. У цьому договорі підприємство значиться як базове для училища. Однак це не свідчить про те, що працівники училища є працівниками підприємства. У справі немає відомостей про те, що училище входило до структури підприємства.

Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального права призвели до помилкового скасування рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства будівельно-монтажної фірми "Дніпроважбуд" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2008 року скасувати, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 серпня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.