Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до Херсонської міської ради про визнання права користування квартирою та за позовом ОСОБА_2 до Херсонської міської ради про визнання права користування квартирою,

У червні 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до Херсонської міської ради про визнання права користування квартирою.

Зазначала, що в 1993 році вона та її матір вселилися у квартиру АДРЕСА_1 в якості членів сім'ї дочки померлого наймача зазначеної квартири - ОСОБА_3

Посилаючись на те, що вона разом з матір'ю та ОСОБА_3 вели спільне господарство, сплачували комунальні послуги, а в подальшому, після від'їзду ОСОБА_3 до Ізраїлю, залишилися проживати в зазначеній квартирі, продовжували сплачували квартплату та плату за комунальні послуги, просила визнати за нею право користування квартирою АДРЕСА_1

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Херсонської міської ради про визнання права користування квартирою.

Зазначала, що з 1991 року проживала у квартирі АДРЕСА_1в якості члена сім'ї наймача.

Посилаючись на те, що з 1991 року вона як член сім'ї наймача постійно проживала в зазначеній квартирі, вела з наймачем спільне господарство, сплачувала квартплату та плату за комунальні послуги, просила визнати за нею право користування кватирою АДРЕСА_1

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1задоволено. Визнано за нею право користування квартирою АДРЕСА_1 У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1. вселилася в спірну квартиру зі згоди наймача як член його сім'ї, вела з ним спільне господарство, тому відповідно до ст. 65 ЖК УРСР набула права користування спірним жилим приміщенням, а ОСОБА_2 не надала суду обґрунтованих доказів того, що вона вселилася у спірну квартиру у порядку, встановленому законом.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом установлено, що в 1984 році виконавчим комітетом Херсонської міської ради депутатів трудящихся на ім'я ОСОБА_4та членів її сім'ї:ОСОБА_5., ОСОБА_3 - був виданий ордер на право зайняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 У 1990 році померлаОСОБА_5., а в 1991 році - ОСОБА_4 Рішенням виконавчого комітету Дніпровської ради народних депутатів м. Херсона від 12 липня 1991 року № 138 ОСОБА_6. було призначено опікуном ОСОБА_3 та дозволено ОСОБА_6 від імені ОСОБА_3 здати квартиру в найм.

Відповідно до ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 9 постанови від 12 квітня 1985 року N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Вирішуючи спір, суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув і не взяв до уваги, що рішенням виконавчого комітету Дніпровської районної ради народних депутатів м. Херсона від 12 липня 1991 року № 138 опікуну неповнолітньої ОСОБА_3 було дозволено здати спірну квартиру в найм у зв'язку з виїздом неповнолітньої ОСОБА_3 за межі України, що як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 зберігали право користування іншим жилим приміщенням, та належним чином не з'ясував, чи був дотриманий позивачами порядок вселення у спірну квартиру.

Крім того, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України належним чином не перевірив доводів ОСОБА_2 про те, що вона вселилася у спірну квартиру в 1990 році зі згоди наймача ОСОБА_4, - як член сім'ї наймача, вела з наймачем спільне господарство та постійно проживала в зазначеній квартирі.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 28 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.