Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3. про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири.

Зазначав, що йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1

16 листопада 2005 року він видав довіреність на ім'я ОСОБА_4якою уповноважив останнього продати належну йому на праві власності квартиру. У зв'язку зі злочинними діями невідомих осіб видана ним довіреність була викрадена вОСОБА_4 Пізніше йому стало відомо, що 5 червня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, який діяв на підставі його довіреності, був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 16 лютого 2006 року між ОСОБА_3. та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу зазначеної квартири.

Посилаючись на те, що договір купівлі-продажу від 5 червня 2006 року був укладений без його згоди, що зазначений договір ОСОБА_4. не підписував, просив визнати спірний договір купівлі-продажу недійсним, а також визнати недійсним і договір купівлі-продажу від 16 лютого 2006 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2008 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 5 червня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, відповідає вимогам чинного законодавства, а ОСОБА_1. не доведено тієї обставини, що зазначений договір був укладений поза його волею.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначав, що видана ним довіреність на ім'я ОСОБА_4відповідно до якої він уповноважив останнього продати належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 вибула із законного володіння останнього у зв'язку з незаконними діями невідомих осіб, що правочин, вчинений ОСОБА_2 та ОСОБА_4 5 червня 2006 року, не відповідав його внутрішній волі, що зазначений договір купівлі-продажу квартири ОСОБА_4. не підписував. Проти зазначених обставин не заперечував і ОСОБА_4.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України вищезазначених вимог закону до уваги не взяв, належним чином не перевірив доводів позивача та, обґрунтовуючи правомірність договору купівлі-продажу квартири, послався на показання свідків, не врахувавши, що відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Крім того, обґрунтовуючи правомірність правочину, суд послався на висновок експерта від 21 квітня 2006 року № 63, при цьому не врахував, що зазначеним висновком не встановлено, ким був виконаний підпис у договорі купівлі-продажу квартири від 5 червня 2006 року - самим ОСОБА_4 чи іншою особою.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 6 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.