Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Данчука В.Г.,

Гуменюка В.І., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду

м. Києва від 22 жовтня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила сягнути з ОСОБА_2 на її користь борг у розмірі

202 тис. грн., що еквівалентно 40 тис. доларів США, і три відсотки річних за прострочення грошового зобов'язання в сумі 36 360 грн.

Зазначала, що в січні 2002 року між нею та відповідачем було укладено договір позики на суму 40 тис. доларів США, в якому сторони передбачили альтернативне виконання: на виконання угоди ОСОБА_2. повинен був передати їй у власність 1/2 частину магазину, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 або повернути 40 тис. доларів США.

Однак, незважаючи на її вимоги, відповідач свої зобов'язання не виконав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня

2008 року позов ОСОБА_1. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2. на

користь позивачки 202 тис. грн., три відсотки річних за прострочення грошового зобов'язання в сумі 36 360 грн. та судовий збір у розмірі 1 700 грн.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2008 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2008 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено

ОСОБА_1. звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду м. Києва від

22 жовтня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

22 квітня 2008 року.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами ст. 374 ЦК України 1963 року одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передачі речей.

Апеляційним судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що у розписці не вказано про отримання грошей чи речей у борг, нічого не зазначено щодо строку їх повернення, ніякими іншими доказами факт отримання грошей ОСОБА_2. у позивачки в борг не підтверджується.

На час написання розписки, магазин про який іде в ній мова, відповідачу не належав, а був власністю кооперативу "Надія" (ст. 19,94), про що ОСОБА_1. було відомо.

Апеляційний суд виходячи з наведеного правильно дійшов висновку, що між сторонами виник спір із приводу членства в кооперативі та з приводу майна кооперативу, який указаною вище розпискою вони намагались урегулювати.

Однак зазначена розписка в подальшому перестала влаштовувати сторони, у зв'язку із чим виникло ряд судових спорів, предметом позову в яких було їхнє членство в кооперативі та розпорядження майном кооперативу.

У ході розгляду вказаних справ позивачка посилалася на існування між нею та відповідачем інших правовідносин, зокрема, з приводу майна кооперативу - магазину, про який йдеться в розписці, а не боргових зобов'язань (а.с. 83-86, 210, 208-209, 212). Рішення в цих справах набрали чинності.

Отже, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні переконливі докази щодо отримання ОСОБА_3. у позивачки грошей у борг та немає підстав вважати, що між сторонами мали місце боргові зобов'язання: правовідносини, які випливають із договору позики, і що відповідачем порушено умови цього договору.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, тому касаційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.