Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до Смирнова Олександра Сергійовича, третя особа - приватний нотаріус Кутова Тетяна Антонівна, про визнання недійсним договору дарування квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 вересня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1. звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 3 вересня 2003 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1. Укладення договору було викликано тим, що вона є одинокою непрацездатною жінкою, тяжко хворіє та за віком і станом здоров'я потребує догляду. Відповідач є її сином, він обіцяв довічно доглядати за нею та забезпечувати коштами для оплати комунальних послуг. За таких умов вона погодилась підписати зазначений договір і текст його не читала, вважаючи, що в договорі передбачені ті права та обов'язки сторін, про які вони з відповідачем домовились. Однак із часом виявилось, що договір має інший зміст, він не передбачає жодних зобов'язань щодо її утримання та позбавляє її права власності на квартиру. Оплату платежів за утримання квартири й комунальні послуги вона здійснює сама, відповідач проживає в іншій державі та ніякої допомоги їй не надає. Вважає, що договір дарування вчинено під впливом помилки, з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, тому просила визнати вказаний договір дарування недійсним. Крім того, позивачка зазначила, що на час укладання договору дарування вона була психічно хворою.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 4 вересня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставить питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовуОСОБА_1, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із недоведеності заявлених вимог.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1. просила визнати договір дарування спірної квартири недійсним, посилаючись на те, що його вчинено під впливом помилки, з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, тобто договір є удаваним, а також у зв'язку з тим, що на момент укладання договору дарування вона була психічно хворою, тому не могла розуміти значення своїй дій та керувати ними.

Таким чином, даний позов було пред'явлено ОСОБА_1. з трьох окремих підстав, які фактично є взаємовиключними. Однак суд підстави позову не уточнив.

Крім того, згідно із ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Статтею 145 ЦПК України визначено, що призначення експертизи є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" (v0003700-78) судам роз'яснено, що правила ст. 55 ЦК 1963 року (1540-06) поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

У судовому засіданні 24 квітня 2008 року, після дослідження довідки районної поліклініки м. Броварів про те, що ОСОБА_1. дійсно перебуває на обліку в лікаря-психіатра, позивачка наполягала на тому, що оспорюваний договір дарування вона укладала в такому стані, коли не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Проте суд не роз'яснив позивачці її право заявити клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи та не попередив про наслідки невчинення цієї процесуальної дії.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення закону уваги не звернув.

За таких обставин визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 4 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.