Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Козинська селищна рада, Обухівський районний відділ земельних ресурсів про визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним,

У червні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку недійсним.

Зазначали, що проживають за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_3 належить на праві власності суміжна земельна ділянка площею 0,124 га.

Посилаючись на те, що державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 8 квітня 1999 року, виданий відповідачці, є незаконним, оскільки порушує їхнє право на проїзд по вулиці та у ньому зазначений більший розмір земельної ділянки, належної їй на праві власності, просили визнати незаконним зазначений державний акт.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2008 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення їх позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позивачами не було доведено того, що виданим на ім'я відповідачки державним актом на право власності на земельну ділянку порушені їхні права та інтереси.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судами встановлено, що відповідно до рішення Козинської селищної ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року, яке оскаржується позивачами, на ім'я ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування будинку по АДРЕСА_1. Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 продав останній частину зазначеної земельної ділянки. Відповідно до рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 25 лютого 1999 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1. На підставі зазначеного рішення на ім'я ОСОБА_3 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку.

У січні 2001 року ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу придбав земельну ділянку площею 0,151 га розташовану по АДРЕСА_1, яка є суміжною з ділянкою, належній на праві власності відповідачці. У 2004 році земельну ділянку площею 0,151 га розташовану по АДРЕСА_1 успадкувала ОСОБА_1

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачі зазначали, що частина належної їм земельної ділянки увійшла до складу земельної ділянки відповідачки та крім того земельна ділянка відведена та передана у власність ОСОБА_3 з порушенням земельного законодавства, оскільки її частина є продовженням вул. Лугової, а частина є прибережною захисною смугою та її цільове призначення не відповідає рішенням Козинської селищної ради та документам на підставі яких виданий державний акт.

На порушення вимог ст. ст. 60, 212, 213 ЦПК України суд належним чином зазначених доводів позивачів не перевірив, наданим ними доказам оцінки не дав.

При цьому суд не з'ясував щодо якої саме земельної ділянки виник спір, чи дійсно частина земельної ділянки, яка належить позивачам, є складовою частиною земельної ділянки відповідачки та чи надана у власність ОСОБА_3 земельна ділянка за розміром та цільовим призначенням відповідає рішенню Козинської селищної ради та документам на підставі яких видавався державний акт.

Крім того, суд належним чином не з'ясував правові підстави заявленого позову, не уточнив зміст позовних вимог, враховуючи доводи позивачів та надані ними докази про порушення їхніх прав власників земельної ділянки.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Ураховуючи наведене судові рішення відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 12 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.