Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної у м. Києві ради, третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2008 року,

У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 (її баба), ОСОБА_3 (її матері) та ОСОБА_4 (її вітчиму). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її мати - ОСОБА_3, після якої ОСОБА_1 прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право власності за законом на 1/3 частину квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її вітчим - ОСОБА_4 На момент його смерті в спірній квартирі понад 5 років проживала та була зареєстрована баба - ОСОБА_2, яка відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень та ст. 1264 ЦК України отримала право спадкування як спадкоємець четвертої черги з 1 січня 2004 року, оскільки інші спадкоємці, які б заявили про право на спадщину, відсутні. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба - ОСОБА_2, після якої ОСОБА_1 прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право власності за законом на 1/3 частину квартири. Виходячи з того, що ОСОБА_2 успадкувала частину квартири після ОСОБА_4, але не зареєструвала право власності, просила визнати за нею право власності на решту - 1/3 частини спірної квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2008 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2008 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до пп. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз'яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 (баба позивачки), ОСОБА_3 (мати позивачки) та ОСОБА_4 (вітчиму позивачки). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3, після чого ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/3 частину спірної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, після його смерті ніхто зі спадкоємців не заявив право на спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_2, після її смерті ОСОБА_1 прийняла спадщину та отримала свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 1/3 частину спірної квартири.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права на спадщину на 1/3 частину квартири, яку, на її думку, успадкувала ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4, суд правильно виходив з того, що оскільки спадщина після смерті в 2000 році ОСОБА_4 ніким зі спадкоємців прийнята не була, строк для її прийняття закінчився до 1 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ЦК України (435-15) , тобто ОСОБА_2 не може бути визнана спадкоємицею ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 1264 цього Кодексу. Цивільним кодексом Української РСР (1540-06) не було встановлено право на спадкування за законом особами, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. До кола осіб, що є спадкоємцями ОСОБА_4 за законом відповідно до цього Кодексу, ОСОБА_2 не належить.

Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому касаційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 червня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.