Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Й., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Першої Запорізької державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про порушення законодавства під час видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя та порушення прав як спадкоємця за заповітом і за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 серпня 2008 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом.

Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_3, який 5 травня 1999 року все належне майно заповів йому.

Після смерті батька його мати, ОСОБА_2, звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та 8 серпня 2000 року отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину майна в порядку спадкування за законом та свідоцтво про право власності на 2/9 частини як на обов'язкову частку.

Про видачу ОСОБА_2 свідоцтв про право власності на частину спірного жилого будинку нотаріальна контора його не повідомила, хоча 4 квітня 2000 року він звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом.

Крім того, на його думку, нотаріальна контора неправильно визначила, що матері належить 11/18 частин, а батьку - 7/18 частин будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Посилаючись на викладене та вважаючи, що він також мав право на обов'язкову частку в спадковому майні, оскільки на день смерті батька йому було більше 60 років, просив суд його позов задовольнити та визнати свідоцтво про право власності на обов'язкову частку спадщини за законом АВН № 502067, видане його матері, ОСОБА_2, Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою, недійсним та зобов'язати вказану нотаріальну контору вжити заходів щодо забезпечення його вступу в спадкові права.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня

2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 серпня 2008 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано свідоцтво про право власності на обов'язкову частку спадщини за законом № 502067 АВН, видане

9 серпня 2000 року ОСОБА_2 Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою, недійсним. Зобов'язано Першу Запорізьку державну нотаріальну контору забезпечити вступ ОСОБА_1 у спадкові права.

Не погодившись із рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2008 року та ухвалою апеляційного суду Запорізької області від

12 серпня 2008 року, ОСОБА_2 подала до Верховного Суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3

Після його смерті 15 березня 2000 року із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори звернулась його дружина, ОСОБА_2 19 серпня

2000 року вона подала заяву про видачу свідоцтва про право власності на

1/2 частку спільного майна подружжя.

10 квітня 2000 року до нотаріальної контори звернувся позивач

ОСОБА_1 із заявою про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування за законом.

25 травня 1999 року ОСОБА_3 склав заповіт, згідно з яким все належне йому майно заповів ОСОБА_1

Таким чином, установлено, що після смерті ОСОБА_3 до нотаріальної контори звернулись два спадкоємці: дружина, ОСОБА_2, спадкоємиця за законом, та син, ОСОБА_1, спадкоємець за заповітом.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 серпня

2000 року за реєстраційним номером 3-767 АВН № 502067 спадкоємцем

2/9 частин будинку АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_2

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 9 серпня

2000 року за реєстраційним номером 3-765 АВН № 502066 спадкоємцем

1/2 частини вказаного вище будинку після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_2

Також судом установлено, що відповідно до спадкової справи ОСОБА_1

було надіслано листа № 1286 від 9 серпня 2000 року з повідомленням, що ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1. Щодо повідомлення ОСОБА_1 про видачу свідоцтва про право власності на обов'язкову частку в матеріалах справи докази відсутні.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов ОСОБА_1, дійшов правильного висновку, що при видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на спадщину за законом було порушено права позивача, та ухвалив обґрунтоване рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги й матеріали справи не дають підстав для висновку щодо неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, отже касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 19 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 серпня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.