Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання рішень неправомірними, визнання державного акту про право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину частково недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2008 року,

У березні 2002 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з названим позовом.

Зазначали, що рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 30 січня 1996 року ОСОБА_6 була виділена в постійне користування земельна ділянка площею 800 кв. м по 1-му Уляновському провулку, 52 у м. Підгородне Дніпропетровської області, а наступним рішенням від 17 січня 1997 року земельну ділянку за цією ж адресою площею 0,164 га було передано ОСОБА_6 у приватну власність.

Однак частина наданої ОСОБА_6 у власність земельної ділянки не була вільною, а перебувала у їх користуванні.

Так, ОСОБА_4 (матір ОСОБА_2 і бабуся ОСОБА_1) з 1975 року користувалася земельною ділянкою площею 0,18 га по провулку Ульяновському, 21-а в м. Підгородне Дніпропетровської області. Після її смерті, що настала в 1985 році, цією ділянкою став користуватися ОСОБА_2 З його згоди рішенням виконавчого комітету від 21 грудня 1994 році ОСОБА_1 із цієї ділянки було виділено під забудову ділянку розміром 0,1 га. Решта ділянки площею 0,08 га залишилася в користуванні ОСОБА_2, який тимчасово дозволив користуватися нею ОСОБА_6

Оскільки у 1998 року ОСОБА_6 помер і спірна земельна ділянка перейшла у спадщину ОСОБА_5 і ОСОБА_3, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили суд визнати рішення виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровської області від 30 січня 1996 року, рішення цього комітету від 17 січня 1997 року, державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_6 - частково неправомірними в частині передачі ОСОБА_6 у користування ділянки площею 0,08 га та у власність - ділянки площею 0, 076 га; свідоцтво про право на спадщину на ім'я відповідачів -недійсним в частині спадкування земельної ділянки площею 0, 076 га.

В подальшому позивачі доповнили свої вимоги і просили визнати неправомірними рішення виконавчого комітету від 16 січня 2002 року та від 26 червня 2002 року, якими у виділенні спірної земельної ділянки їм відмовлено.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2007 року в позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: визнано частково неправомірним рішення виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровської області № 10 від 30 січня 1996 року в частині виділення ОСОБА_6 земельної ділянки площею 800 кв. м по пров. 1-му Ульяновському № 52; визнано частково неправомірним рішення цього виконавчого комітету № 12 від 17 січня 1997 року щодо безкоштовного передання ОСОБА_6 у приватну власність і постійне користування земельної ділянки за цією адресою; визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 10 червня 1997 року на ім'я ОСОБА_6 на цю земельну ділянку; визнано неправомірними рішення виконавчого комітету № 14 від 16 січня 2002 року про відмову ОСОБА_2 приватизувати земельну ділянку та рішення № 168 від 26 червня 2002 року про відмову ОСОБА_1 у виділенні спірної земельної ділянки; визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 26 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_5 і ОСОБА_3 в частині спадкування приватизованої земельної ділянки.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що правові підстави для визнання оспорюваних рішень виконавчого комітету міської ради, державного акта на право власності на спірну земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину відсутні.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка була виділена та передана у власність ОСОБА_6 з порушенням вимог діючого законодавства.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що рішенням виконавчого комітету Підгородненської міської ради Дніпропетровської області від 30 січня 1996 року ОСОБА_6 у постійне користування була виділена земельна ділянка площею 800 кв. м по 1-му Уляновському провулку, 52 у м. Підгородне. Рішенням цього виконавчого комітету від 17 січня 1997 року вирішено питання про безкоштовну передачу ОСОБА_6 у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,164 га, а 10 червня 1997 року видано державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після смерті ОСОБА_6, що настала в 1998 році, спірна земельна ділянка площею 0,164 га перейшла у власність в порядку спадкування його дружині, ОСОБА_5, і сину, ОСОБА_3

Ці рішення виконавчого комітету, державний акт і свідоцтво про право на спадщину за законом були видані з дотриманням вимог закону, а факт користування спірною земельною ділянкою ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 позивачами не доведено.

Апеляційний суд, переглядаючи справу та ґрунтуючись на тих самих доказах, у порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України цих висновків місцевого суду належним чином не спростував.

Так, апеляційний суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і не вирішив питання, чи дійсно оскаржуваними рішеннями виконавчого комітету про передачу в користування, а пізніше - у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_6 були порушені (та які саме) права позивачів.

Задовольняючи позов, апеляційний суд вийшов за межі заявлених вимог, не звернувши уваги на те, що вимоги обмежувалися частиною земельної ділянки площею 0, 076 га, а відповідачами успадковано земельну ділянку площею 0,164 га.

Крім того, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Статтею 80 цього Кодексу встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові.

Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Однак апеляційний суд не взяв до уваги, що позов було пред'явлено до суду в березні 2002 року, та не вирішив питання, чи пропущено позивачами строк позовної давності в розумінні ст. 76 ЦК УРСР 1963 року, у разі його пропуску - причину його пропущення та наявності або відсутності підстав для його поновлення.

Крім того, визнаючи неправомірними й недійсними спірні рішення, державний акт і свідоцтво про право на спадщину в частині спадкування земельної ділянки, апеляційний суд не визначився з правовою підставою для задоволення цих вимог.

З огляду на наведене ухвалене рішення апеляційного суду не може бути визнано законним й обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.