Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду

України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, адміністрації Ленінського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, адміністрації Ленінського району виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2008 року,

У січні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що він на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 1999 року є власником 1/6 частки будинку АДРЕСА_1.

Оскільки будинок належить до старої забудови, він самочинно здійснив певне перепланування будинку, а також побудував ряд господарських будівель.

На його звернення до районної адміністрації щодо оформлення самочинного будівництва отримав рекомендацію звернутися до суду.

В зв'язку з цим ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на зведені житлову прибудову "А-1" (4,27 х 5,63) площею 20,8 кв. м, сіни "а-ІІ" (1,50 х 2,53), літню кухню "Г" (9,50 х 4,10), гараж "Д" (6,03 х 3,50), підвал "Дпб" (5,00 х 3,5), сарай "Ж" (4,1 х 2,99), вбиральню "З" (2,08 х 1,26), сарай "К" (3,48 х 5,48) + (2,82 х 2,55), сарай "Л" (1,50 х 3,60), навіс "М" (3,11 х 2, 53), а також переобладнані з сараю "Б" сіни "а-І".

Справа розглядалася судами неодноразово.

В січні 2007 року ОСОБА_2 пред'явила зустрічний позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Зазначала, що вона на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2005 року є власником 5/6 часток спірного будинку, які є спадковим майном після смерті її прадіда ОСОБА_3

Самовільні будівлі, на які претендує ОСОБА_1, були побудовані прадідом за його життя, в зв'язку з чим вона має право на 5/6 часток цих будівель.

Оскільки в добровільному порядку згоди з ОСОБА_1 щодо їх поділу не досягнуто, ОСОБА_2 просила суд визнати за нею право власності на 5/6 часток самочинно зведених будівель і споруд.

Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2007 року первісний позов задоволено: визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудовані будівлі й споруди в будинку АДРЕСА_1, а в зустрічному позові відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено частково, а зустрічний позов задоволено у повному обсязі: за ОСОБА_1визнано право власності на 1/6 частку, а за ОСОБА_2 - право власності на 5/6 часток самочинно збудованих будівель і споруд, що складають одне ціле з належним їм житловим будинком, а саме: житлову прибудову "А-1" (4,27 х 5,63) площею 20,8 кв. м, сіни "а-ІІ" (1,50 х 2,53), літню кухню "Г" (9,50 х 4,10), гараж "Д" (6,03 х 3,50), підвал "Дпб" (5,00 х 3,5), сарай "Ж" (4,1 х 2,99), вбиральню "З" (2,08 х 1,26), сарай "К" (3,48 х 5,48) + (2,82 х 2,55), сарай "Л" (1,50 х 3,60), навіс "М" (3,11 х 2, 53), а також переобладнані з сараю "Б" сіни "а-І".

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи в зустрічному позові, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 довів факт будівництва ним за власні кошти спірних самочинних будівель і споруд та з дозволу колишнього власника будинку.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення первісного позову й задоволення зустрічного позову, апеляційний суд дійшов висновку, що це самочинне будівництво було здійснено за життя колишнього власника будинку ОСОБА_3, а тому після переходу до сторін в порядку спадкування права власності на будинок та права користування земельною ділянкою, право власності на самочинні будівлі слід визнати за ними у відповідності до їх часток у спадщині з підстав, передбачених ч. 5 ст. 376 ЦК України.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належав житловий будинок АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 600 кв. м, виділеній йому під забудову рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 14 квітня 1950 року № 478.

В період з 1975 року по 1989 рік біля будинку було здійснено самочинне будівництво, а саме: житлової прибудови "А-1" (4,27 х 5,63) площею 20,8 кв. м, сіней "а-ІІ" (1,50 х 2,53), літньої кухні "Г" (9,50 х 4,10), гаража "Д" (6,03 х 3,50), підвала "Дпб" (5,00 х 3,5), сараю "Ж" (4,1 х 2,99), вбиральні "З" (2,08 х 1,26), сараю "К" (3,48 х 5,48) + (2,82 х 2,55), сараю "Л" (1,50 х 3,60), навіса "М" (3,11 х 2, 53), а також переобладнано з сараю "Б" сіни "а-І".

Після смерті ОСОБА_3 житловий будинок був успадкований ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яким на підставі судових рішень належить на праві власності відповідно 1/6 і 5/6 часток будинку.

За загальним правилом, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (п. 7 постанови ПВС України 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування").

Місцевий суд при вирішенні справи не повністю визначився з характером спірних правовідносин і часом їх виникнення та вирішив справу за нормами ЦК України (435-15) 2003 року.

Апеляційний суд, зробивши висновок, що спірні будівлі й споруди були зведені до набрання чинності Закону України "Про власність" (697-12) і що спірні правовідносини врегульовані нормами ЦК УРСР (1540-06) 1963 року, в порушення вимог ст.ст. 213, 214, 303 ЦПК України не врахував, що за правилами ст. 105 цього Кодексу громадянин, який збудував жилий будинок, здійснив його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найом тощо). Господарські і побутові будівлі та споруди, зведені громадянином без встановленого дозволу або належно затвердженого проекту, чи з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, за рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів зносяться громадянином, який провадив самовільне будівництво, або за його рахунок. Одержані при знесенні жилого будинку або частини його, господарських і побутових будівель та споруд будівельні матеріали залишаються у власності громадянина, який провадив самовільне будівництво.

Зробивши правильний висновок, що господарські будівлі й споруди, які знаходяться на земельній ділянці, виділеній для будівництва житлового будинку, відповідно до ст. 132 ЦК УРСР 1963 року є приналежністю останнього, апеляційний суд одночасно вирішив питання про визнання права власності на такі об'єкти (гараж, сараї тощо).

Крім того, згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до змісту пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Матеріали справи не містять будь-яких даних про звернення ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 до органів місцевого самоврядування з питання узаконення спірних будівель і споруд, а також про відмову цих органів у його вирішенні.

Таким чином ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2007 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 12 березня 2008 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.