6-11011св08 Про бездіяльність державного виконавця стосовно арештованого майна - 08.04.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області та постанову про закінчення виконавчого провадження, заінтересована особа - дочірнє підприємство "Чернівці-Авто-Тех-Сервіс", за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 26 березня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність та рішення державного виконавця, в якій посилався на те, що державний виконавець проявив бездіяльність при виконанні рішення суду від 23 грудня 2005 року про стягнення з дочірнього підприємства "Ніко-Україна-Чернівці" (після зміни назви - дочірнє підприємство "Чернівці-Авто-Тех-Сервіс") на його користь 232 814 грн. 40 коп., та як не вжив заходів для реалізації арештованого автомобіля. Незважаючи на те, що рішення суду не виконане, 7 листопада 2007 року начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Вважаючи бездіяльність державного виконавця та його рішення неправомірними, заявник просив про задоволення скарги.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 28 січня 2008 року ОСОБА_1 поновлено строк на звернення до суду. Визнано незаконною бездіяльність посадових осіб підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернівецькій області та скасовано постанову начальника цього підрозділу від 7 листопада 2007 року про закінчення виконавчого провадження. Зобов'язано зазначений підрозділ поновити та продовжити виконавче провадження, вжити заходів до виконання рішення суду.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 26 березня 2008 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що посадові особи державної виконавчої служби проявили неправомірну бездіяльність при виконанні рішення суду про стягнення на його користь коштів, унаслідок чого рішення суду тривалий час не виконувалось, а після цього винесли неправомірну постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки немає доказів того, що боржник визнаний банкрутом.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні скарги, апеляційний суд виходив із того, що дії державного виконавця відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , реалізувати автомобіль було неможливо, тому що він знаходився у власності не боржника, а заявника.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а згідно із ч. 2 ст. 387 цього Кодексу в разі встановлення обґрунтованості скарги на бездіяльність чи рішення державного виконавця суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Судами встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 грудня 2005 року задоволено позов ОСОБА_1 до дочірнього підприємства ""Ніка-Україна-Чернівці" про розірвання договору купівлі-продажу автомобіля, на користь позивача всього стягнуто 234 814 грн. 40 коп., автомобіль повернуто підприємству.

29 березня 2006 року за заявою ОСОБА_1 відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення суду. 15 червня 2006 року згідно з актом опису та арешту майна описано та накладено арешт на автомобіль ГАЗ-32213 (мікроавтобус), 2003 року випуску, який підлягає реалізації з 21 червня 2006 року.

Відповідно до ст. ст. 1, 5 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов'язаний вжити заходів до примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

Оскільки тривалий час рішення суду на користь ОСОБА_1 не було виконане, що є порушенням вимог ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" (строки здійснення виконавчого провадження), суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що державний виконавець не здійснив усіх передбачених законом дій щодо примусового виконання рішення суду.

Апеляційний суд, зазначивши, що державний виконавець не міг арештувати автомобіль, який є власністю та зареєстрований на ім'я заявника, і реалізувати його від імені боржника - дочірнього підприємства "Чернівці-Авто-Тех-Сервіс", не звернув уваги на те, що за рішенням суду автомобіль підлягав поверненню саме цьому підприємству. У зв'язку із цим відповідно до положень ст. ст. 28, 33 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець за власною ініціативою має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, якщо резолютивна частина рішення є незрозумілою, або про встановлення чи зміну способу і порядку виконання, якщо наявні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Крім того, згідно зі ст. 62 цього ж Закону державний виконавець зобов'язаний був звернути стягнення на інше майно боржника.

Проте жодного з указаних дій державним виконавцем вчинено не було.

Правильним є висновок суду першої інстанції й про те, що підстав для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" у державного виконавця не було, оскільки на час винесення такого рішення боржник не був визнаний банкрутом, було лише рішення про порушення справи про банкрутство та призначено попереднє засідання господарського суду. Той факт, що на час розгляду справи в апеляційному суді боржник був визнаний банкрутом, не спростовує висновків суду щодо незаконності постанови державного виконавця на час її винесення та на час розгляду справи. Крім того, така постанова господарського суду була прийнята апеляційним судом у порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.