Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод" до ОСОБА_1ОСОБА_2ОСОБА_3, треті особи: Київська міська державна адміністрація, Головне управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації, Дніпровська районна в м. Києві рада, орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання ордерів недійсними та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_1ОСОБА_2ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 9 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2008 року,

У листопаді 2005 року державне підприємство "Дарницький вагоноремонтний завод" (далі - ДП "Дарницький вагоноремонтний завод") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідачі проживають і зареєстровані в гуртожитку пАДРЕСА_1, який знаходиться на балансі підприємстваОСОБА_1. пропрацювала на ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" з 10 червня 2002 року до 4 жовтня 2005 року та була звільнена за власним бажанням. Оскільки ОСОБА_1 звільнилась із заводу за власним бажанням, то підлягає виселенню з гуртожитку разом із сім'єю, тому що виключне право на проживання в гуртожитку надається працівникам заводу.

Позивач просив виселити відповідачів зі спірних кімнат гуртожитку та зняти їх із реєстраційного обліку.

У процесі судового розгляду ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" доповнило та уточнило позовні вимоги й просило визнати недійсними ордери від 30 січня 2003 року № 169 та від 3 листопада 2003 року № 188 ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" на ім'я ОСОБА_1. і виселити відповідачів з усіма проживаючими з кімнат АДРЕСА_1посилаючись на те, що при підготовці документів для передання гуртожитку в комунальну власність було з'ясовано, що ордери, на підставі яких ОСОБА_1 вселилась до гуртожитку, видані з порушенням вимог чинного законодавства, за відсутності спільного рішення адміністрації підприємства та профспілкового комітету про надання жилого приміщення, а також без підпису керівника підприємства.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 9 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2008 року, позов задоволено. Визнано недійсними ордери від 30 січня 2003 року № 169 та від 3 листопада 2003 року № 188 ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" на ім'яОСОБА_1. Виселено ОСОБА_1., ОСОБА_2, ОСОБА_3. з усіма проживаючими з кімнат АДРЕСА_1без надання іншого жилого приміщення.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3 посилаються на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права й ставлять питання про скасування судових рішень і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ДП "Дарницький вагоноремонтний завод", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що спірні ордери видані з порушенням вимог чинного законодавства щодо порядку їх видачі, оскільки вони видані без законних на те підстав і підписані неуповноваженими особами. У зв'язку з тим, що ордери визнаються недійсними внаслідок неправомірних дій відповідачів, то останні підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна.

Згідно зі ст. 117 ЖК України у разі визнання ордера на жиле приміщення недійсним внаслідок неправомірних дій осіб, які одержали ордер, вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення. У випадках визнання ордера на жиле приміщення недійсним з інших підстав, крім випадку, передбаченого частиною першою цієї статті, громадяни, зазначені в ордері, підлягають виселенню з наданням іншого жилого приміщення або приміщення, яке вони раніше займали.

Однак суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не з'ясував належним чином обставин неправомірності дій відповідачів щодо отримання спірних ордерів і не зазначив, у чому саме полягала неправомірність їхніх дій при отриманні ордерів та якими доказами ці обставини підтверджуються, у результаті чого дійшов передчасного висновку про те, що ордери одержані відповідачами внаслідок їхніх неправомірних дій, тому вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення на підставі ст. 117 ЖК України.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, ДП "Дарницький вагоноремонтний завод" заявило позовні вимоги з двох підстав, а саме: ст. 117 ЖК України та ст. 132 ЖК України.

Проте ст. 132 ЖК України як підстава для задоволення чи відмови в задоволенні позову залишилась поза увагою суду й ним не розглядалась, як і не перевірялись обставини з огляду на припис п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) , чим було зумовлено звільненняОСОБА_1. з роботи за власним бажанням.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на зазначені порушення закону уваги не звернув.

Ураховуючи викладене, визнати ухвалені судові рішення законними та обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1ОСОБА_2ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 9 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.