Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Тернівської сільської ради, ОСОБА_2, третя особа - Тячівська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на будинок у порядку спадкування та усунення від права на спадкування й за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Тернівської сільської ради, ОСОБА_1, третя особа - Тячівська районна державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину будинку в порядку спадкування,

У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування на будинок АДРЕСА_1, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_3, після смерті якої він прийняв спадщину, однак державний нотаріус не може видати йому свідоцтво про право на спадщину, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на будинок.

ОСОБА_2 пред'явив зустрічний позов і просив визнати за ним право власності в порядку спадкування на частину будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що він та ОСОБА_1 є спадкоємцями їх матері ОСОБА_3 за законом першої черги, й вони обоє прийняли спадщину.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 доповнив позов і просив також усунути ОСОБА_2 від права на спадкування, посилаючись на те, що той не надавав допомоги матері, яка хворіла та перебувала в безпорадному стані.

Рішенням Тячівського районного суду від 31 липня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено, постановлено усунути ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1; в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 2 жовтня 2008 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, постановлено визнати за ОСОБА_2 право власності на частину будинку АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на те, що апеляційний суд помилково скасував ухвалене згідно із законом судове рішення.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, керувався частиною третьою статті 376, статтею 1216, частиною п'ятою статті 1224, статтею 1261 ЦК України та виходив із того, що ОСОБА_3 належав самочинно збудований будинок АДРЕСА_1, спадкоємцями ОСОБА_3 за законом першої черги є її діти - ОСОБА_2 та ОСОБА_1, які в передбачений законом строк подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, однак ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги матері, яка через похилий вік і тяжку хворобу перебувала в безпорадному стані, й підлягає усуненню від права на спадкування, натомість ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 виготовив технічну документацію на самовільно збудований будинок АДРЕСА_1, тому за ним слід визнати право власності на цей будинок у порядку спадкування після ОСОБА_3

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на самочинно збудований будинок, однак дійшов до висновку про відсутність підстав для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, тому визнав за ним право власності в порядку спадкування на частину будинку.

Також апеляційний суд зазначив, що відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі, так як ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на весь будинок, а тому суд не може визнати за ним право власності тільки на частину будинку.

Проте з такими висновками судів цілком погодитися не можна з огляду на таке.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

За частиною другою статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

З урахуванням наведеного, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_1 є самочинно збудованим.

Суд першої інстанції у порушення статей 214, 215 ЦПК України та апеляційний суд у порушення статей 303, 316 ЦПК України на цей факт і положення частини другої статті 376 ЦК України уваги не звернули, в достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та вирішували питання про визнання права власності в порядку спадкування на будинок, хоча він є самочинно збудованим і спадкодавець ОСОБА_3 не набула права власності на зазначене нерухоме майно.

Доводи апеляційного суду, за якими він відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 не можна визнати такими, що ґрунтуються на вимогах закону, оскільки з огляду на положення 303, 304, 316 ЦПК України (1618-15) суд апеляційної інстанції не позбавлений права ухвалити рішення про часткове задоволення позову.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Тячівського районного суду від 31 липня 2008 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 2 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.