Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Великогорянська сільська рада Кременецького району Тернопільської області, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на будинок за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2007 року,

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на будинок.

Зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_3, якому на праві приватної власності згідно з рішенням виконавчого комітету Кременецької районної ради народних депутатів від 05 грудня 1988 року №335 належав будинок АДРЕСА_1. Після смерті батька, ОСОБА_1, звернулася до нотаріуса Почаївської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Однак їй стало відомо, що її батько склав заповіт, в якому заповів будинок та земельні паї своєму синові, рідному братові позивачки, - ОСОБА_4. Цей заповіт посвідчено Великогорянською сільською радою Кременецького району Тернопільської області 1 квітня 2005 року за реєстром № 29.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, не прийнявши спадщини. Його спадкоємцем є відповідачка ОСОБА_2 - дружина померлого.

У зв'язку з тим, що заповідач на момент посвідчення заповіту знаходився в хворобливо-тяжкому стані, практично не міг читати, майже не бачив, не міг писати, нічого не чув, переносив тяжкий біль, за станом свого здоров'я не міг висловлювати волевиявлення, позивачка просила визнати заповіт недійсним. Крім того, ОСОБА_1 посилалась на те, що заповіт був посвідчений з порушенням порядку та форми його посвідчення, підписаний не батьком, оскільки в день складання заповіту він був відсутній у місті його посвідчення. Із цих підстав просила визнати заповіт недійсним та визнати за нею право власності на будинок у порядку спадкування.

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 серпня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 Великогорянською сільською радою Кременецького району Тернопільської області 1 квітня 2005 року за реєстром № 29; визнано за ОСОБА_1 право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 як за спадкоємцем першої черги.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2007 року рішення Кременецького районного суду від 17 серпня 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2007 року скасувати та залишити в силі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 серпня 2007 року як помилково скасоване.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що спірний заповіт укладено відповідно до вимог закону.

Проте повністю погодитись із висновком апеляційного суду не можна, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду скарги в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги вищезазначеними обставинами.

Проте суд першої інстанції належним чином не з'ясував у позивачки підстави заявленого нею позову, а визначив їх на власний розсуд, оскільки свої вимоги з нікчемністю заповіту ОСОБА_1 не пов'язувала. Суди не встановили, чи мали місце обставини, якими позивачка обґрунтувала свої вимоги, та чи підтверджуються вони належними доказами.

З огляду на викладене судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 17 серпня 2007 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 13 грудня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.