Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства (далі - ВАТ) "Львівобленерго" про стягнення доплати за роботу в гірському населеному пункті та відшкодування моральної шкоди,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач безпідставно не виплачував йому доплати за роботу в гірському населеному пункті в 1999-2000 роках, а в 2001-2006 роках таку доплату ВАТ "Львівобленерго" визначило та виплачувало у розмірі 10% тарифної ставки замість 25%, діями відповідача йому завдана моральна шкода.

Позивач просив стягнути з відповідача 4 531 грн. 69 коп. доплати за роботу в гірському населеному пункті та 2 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Сколівського районного суду від 18 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2008 року, позов задоволено, постановлено стягнути з ВАТ "Львівобленерго" на користь ОСОБА_1 4 531 грн. 69 коп. доплати за роботу в гірському населеному пункті, 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, 30 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а також стягнути з ВАТ "Львівобленерго" в дохід держави 55 грн. 62 коп. судового збору.

У касаційній скарзі ВАТ "Львівобленерго" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та постановити нове рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд виходив із того, що ОСОБА_1 працював електромонтером Тухольківської електродільниці № 3 Сколівського РЕМ з 25 листопада 1975 року до 2 лютого 2006 року, також він постійно проживає в с. Тухолька Сколівського району, й м. Сколе, й с. Тухолька мають статус гірських населених пунктів, тому позивач має право на доплату за роботу в гірському населеному пункті згідно Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (56/95-ВР) у розмірі 25% підвищення тарифної ставки, однак в 1999-2000 роках доплата йому не проводилася, а в 2001-2006 р.р. таку доплату ВАТ "Львівобленерго" визначило та виплачувало у розмірі 10% тарифної ставки замість 25%, крім того, ОСОБА_1 дійсно зазнав моральних страждань і йому слід відшкодувати моральну шкоду в розмірі 1 000 грн.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Згідно частини першої статті 6 цього Закону умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 648 "Про умови оплати праці осіб, які працюють у гірських районах" (648-95-п) визначено, що на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішеннями Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.

Правила видачі посвідчення громадянина, котрий проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому в установленому законодавством порядку надано статус гірського, врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1996 року № 345 (345-96-п) .

Відповідно до пункту 2 Положення посвідчення є документом, який підтверджує, що громадянину (громадянці) надано статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського; на підставі цього посвідчення надаються пільги, встановлені нормами статей 3, 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".

З огляду на вищенаведене, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 1995 року № 648 (648-95-п) умови оплати праці поширюються на особу, яка працює у гірському районі, при підтвердженні статусу цієї особи виданим їй посвідченням.

Заперечуючи проти позову, ВАТ "Львівобленерго" посилалося, зокрема, на те, що відповідне посвідчення було видане ОСОБА_1 лише 17 листопада 2005 року, до того ж позивач не подавав цього посвідчення до ВАТ "Львівобленерго", а тому товариство не було зобов'язане нараховувати доплату в розмірі 25% підвищення тарифної ставки й з власної ініціативи виплачувало доплату в розмірі 10% підвищення.

Заперечував відповідач, надавши відповідні обґрунтування, й проти розрахунку доплати, проведеного позивачем.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив та не зазначив у рішенні коли ОСОБА_1 було видано посвідчення, що підтверджує його статус особи, яка проживає і працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського, тому належним чином не визначився з часом виникнення у позивача права на одержання доплати за роботу в гірському населеному пункті згідно Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" (56/95-ВР) , не перевірив суд належним чином і розрахунки доплати з огляду на заперечення ВАТ "Львівобленерго".

Крім того, згідно діючого законодавства особа несе відповідальність за заподіяну моральну шкоду у випадках, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України (254к/96-ВР) або у випадках, передбачених відповідними статтями Цивільного кодексу України (435-15) , а також іншими нормами законодавства, які встановлюють відповідальність за заподіяння моральної шкоди.

Судом у рішенні не зазначено норми закону, на підставі якої задоволено позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, відповідно не встановлено й наявності обставин, за якими закон надає право на відшкодування моральної шкоди, в рішенні взагалі не наведено підстав та мотивів стягнення з ВАТ "Львівобленерго" на користь позивача 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Львівобленерго" задовольнити частково.

Рішення Сколівського районного суду від 18 грудня 2007 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 10 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.