Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 квітня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року,

У березні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3

Указувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

У 2006 році відповідачі, які є власниками квартири АДРЕСА_2 у тому ж будинку, без її відома та згоди збудували прибудову, яка перешкоджає їй користуватися своєю квартирою, оскільки на даху прибудови збирається сміття, що призводить до антисанітарних умов проживання.

Вважаючи, що своїми діями відповідачі порушують її права та завдають їй моральної шкоди, позивачка просила позовні вимоги задовольнити, усунути порушення її прав шляхом знесення самочинної прибудови до квартири АДРЕСА_2 та стягнути з відповідачів на її користь моральну шкоду в розмірі 10 тис грн.

Рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 квітня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року, позов

ОСОБА_1 задоволено частково. Відповідачів зобов'язано опустити рівень покрівлі вбудовано-прибудованої частини будинку № 8 (квартири

АДРЕСА_2) до відмітки рівня підлоги житлового приміщення другого поверху, а саме на 0, 3 м. У решті позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 квітня 2008 року та ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_1; а відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3 - є власниками квартири АДРЕСА_2, розташованої на першому поверсі цього ж будинку.

У 2006 році відповідачами самочинно без відповідного дозволу й затвердженого проекту до належної їм квартири АДРЕСА_2 збудована прибудова, яка не відповідає вимогам державних будівельних норм, а саме: рівень даху вбудовано-прибудованої частини перевищує відмітки підлоги житлового приміщення другого поверху на 0,3 м.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1, зобов'язуючи відповідачів привести прибудову відповідно до вимог державних будівельних норм та відмовляючи в задоволенні вимог про знесення самочинного будівництва, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачкою суду не надано доказів про те, що самочинна прибудова перешкоджає їй користуватися квартирою, а відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України самочинне будівництво підлягає знесенню тільки за умови, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.

Однак з таким висновком погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Згідно з положенями норм ст. ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного правабудь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право, в тому числі шляхом знесення будівлі у разі порушення прав власника і неможливості усунення цих порушень іншим способом.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Цією нормою передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України та виходячи зі змісту ч. 4

ст. 376 ЦК України суд повинен встановити: чи не порушує самочинна будова прав інших осіб; чи відповідає вона державним нормам та будівельним правилам, які давали б підстави для прийняття її в експлуатацію в порядку, встановленому законодавством.

Суди належним чином не з'ясували, чи порушуються права позивачки у зв'язку із вказаним самочинним будівництвом, не перевірили належним чином доводів ОСОБА_1 та не дали їм належної оцінки.

Належна оцінка судами не дана також тому факту, що відповідачі не мають належно оформленого дозволу й затвердженого проекту для здійснення добудови.

Виходячи з наведеного, судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, у зв'язку із чим судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 3 квітня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 13 серпня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.