21-3911а15 Про визнання протиправним та скасувати наказ ДПІ від 19 вересня 2014 року № 1222-п "Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки"; визнати протиправними дії ДПІ, пов'язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі зазначеного наказу. - Текст документа

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до ДПІ про визнання протиправним та скасування наказу,

У квітні 2015 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ від 19 вересня 2014 року № 1222-п "Про проведення позапланової документальної виїзної перевірки"; визнати протиправними дії ДПІ, пов'язані з проведенням документальної позапланової невиїзної перевірки на підставі зазначеного наказу.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про протиправність оскаржуваного наказу відповідача з огляду на недотримання останнім порядку його прийняття у зв'язку з відсутністю передбачених Податковим кодексом України (2755-17) (далі - ПК) підстав для проведення позапланової документальної виїзної перевірки позивача.

Крім того, позивач зазначає, що на підставі оскаржуваного наказу відповідач фактично провів позапланову документальну невиїзну перевірку, наказу про проведення якої він не приймав.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 26 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року, у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 липня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 на вказані судові рішення.

17 та 27 серпня 2015 року ФОП ОСОБА_1 та його представник звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд зазначеної ухвали касаційного суду з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС. У заявах просять скасувати рішення судів всіх інстанцій та ухвали нове - про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування заяв додано копію постанови Верховного Суду України від 27 січня 2015 року (справа № 21-425а14), яка, на думку заявників, підтверджують невідповідність ухвали суду касаційної інстанції від 22 липня 2015 року викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Також додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 19 березня та 8 квітня 2015 року (справи №№ 2а-3959/11/2070, К/9991/55992/11; 826/3443/13-а, К/800/13357/14 відповідно).

Перевіривши наведені у заявах доводи, колегія суддів вважає, що заяви не підлягають задоволенню з таких підстав.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС однією із підстав перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

У рішеннях, наданих на підтвердження наведених у заявах доводів, суди дійшли висновків, зокрема, про те, що недотримання податковими органами підстав, з якими підпункт 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК пов'язує можливість призначення податкової перевірки, та порядку повідомлення платника про проведення такої перевірки, передбаченого пунктом 79.2 статті 79 ПК, а відтак і з необхідністю невизнання розглядуваної перевірки як юридичного факту, що свідчить про відсутність у податкових органів компетенції на винесення податкових повідомлень-рішень за результатами таких перевірок.

Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції фактично погодився із висновками судів попередніх інстанцій, що як наказ про призначення перевірки, так і дії податкового органу з проведення такої перевірки вичерпали свою правову дію і не є такими, що порушують права позивача, а отже, належним способом захисту в цьому випадку могло б бути оскарження рішень (дій), прийнятих (вчинених) на підставі висновків акта такої перевірки. При цьому суди встановили, що за наслідками цієї перевірки податковий орган виніс податкові повідомлення-рішення, які за результатом розгляду окружним адміністративним судом міста Києва справи № 826/473/15 скасовані не були. Це рішення набрало законної сили.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення в яких додано на підтвердження наведених у заявах доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, керуючись частиною першою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України,

У задоволенні заяв фізичної особи - підприємця ОСОБП_1 та його представника ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.