Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення та за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Козівський райагробуд" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення із житлового приміщення з наданням іншого тимчасового житла за касаційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 15 квітня 2008 року, на ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що на підставі протоколу № 3 від 4 липня 2006 року товариство з обмеженою відповідальністю "Козівський райагробуд" (далі - ТОВ "Козівський райагробуд" 6 вересня 2006 року продало йому 12/100 частин приміщення гуртожитку, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнати 1-28 площею 18,5 кв. м, коридору 1-29 площею 3,5 кв. м, кухні 1-30 площею 11 кв. м, кімнати 1-31 площею 10,8 кв. м. Він проводить ремонт і реконструкцію придбаних приміщень гуртожитку під квартиру. Кімнату 1-31 площею 10,8 кв.м, що належить йому на праві приватної власності, займають відповідачі, які відмовляються її звільнити. Позивач просив усунути перешкоди в користуванні житловим приміщенням шляхом виселення відповідачів разом з їхніми неповнолітніми дітьми без надання іншого житлового приміщення.

У липні 2007 року ТОВ "Козівський райагробуд" звернулося до суду з позовом до відповідачів про виселення із житлового приміщення з наданням іншого тимчасового житла. Вимоги обгрунтовували тим, що в усній формі дозволило своєму працівникові, ОСОБА_2, у серпні 1994 року тимчасово, на час роботи в товаристві, проживати в гуртожитку. У травні 1995 року ОСОБА_2 звільнився з роботи за власним бажанням, однак за згодою позивача продовжував проживати в кімнаті 1-31 у гуртожитку до завершення будівництва власного будинку. У вересні 2006 року кімнати гуртожитку були продані працівникам ТОВ "Козівський райагробуд", у тому числі й кімната, в якій проживають відповідачі. Відповідачам пропонувалась рівнозначна кімната в гуртожитку, проте вони відмовляються від переселення. У гуртожитку планується реконструкція приміщень під житлові квартири. Оскільки відповідачі в добровільному порядку не звільняють займану ними кімнату, просило переселити їх в іншу кімнату в гуртожитку.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2007 року позовні заяви об'єднано в одне провадження.

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, позов ТОВ "Козівський райагробуд" задоволено повністю. Переселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхніх неповнолітніх дітей із зайнятої ними кімнати в гуртожитку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в іншу кімнату в цьому ж гуртожитку.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 15 квітня 2008 року рішення суду першої інстанції змінено, виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ОСОБА_5 - з кімнати № 1-31 площею 10,8 кв. м, яка знаходиться в будинку АДРЕСА_1. Рішення в частині задоволення позову ТОВ "Козівський райагробуд" про виселення відповідачів з наданням іншого тимчасового житла скасовано та справу в цій частині передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2008 року, прийнято відмову від позову, провадження у справі за позовом ТОВ "Козівський райагробуд" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення із житлового приміщення з наданням іншого тимчасового житла закрито.

У касаційних скаргах ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційних скарг не вбачається неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційні скарги.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 29 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 15 квітня 2008 року, ухвалу Козівського районного суду Тернопільської області від 16 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 18 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.