Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Козинської селищної ради, виконавчого комітету Козинської селищної ради, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради та державного акта на право приватної власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 лютого 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом і просили скасувати рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 25 грудня 1997 року № 118/66 та визнати незаконним і скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_3

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 лютого 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1та ОСОБА_2 просять скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхній позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Козинської селищної Ради народних депутатів Обухівського району Київської області від 21 липня 1994 року рада делегувала повноваження в частині виділення та передачі у власність земельних ділянок виконавчому комітету.

Відповідно до вказаного рішення виконавчий комітет Козинської селищної Ради народних депутатів рішенням від 25 грудня 1997 року № 118/66, яке оскаржується позивачами, затвердив матеріали інвентаризації присадибної земельної ділянки відповідача й передав йому безкоштовно в приватну власність земельну ділянку площею 0, 12 га, що на вул. Луговій в смт Козин Обухівського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку. На підставі зазначеного рішення 29 січня 1998 року ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на вказану земельну ділянку.

Одночасно судами встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на суміжну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу в 2001 році.

Відмовляючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позову про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету Козинської селищної Ради народних депутатів від 25 грудня 1997 року №118/66, на підставі якого було видано відповідачу державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0, 12 га що на вул. Луговій в смт Козин, Обухівського району Київської області для будівництва та обслуговування житлового будинку, і державного акта на право приватної власності на вказану земельну ділянку, суди виходили з недоведеності позивачами порушення їхніх прав і інтересів.

Однак, до зазначеного висновку суди першої та апеляційної інстанцій дійшли з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Так, заявляючи в суді вимоги та даючи пояснення в процесі розгляду справи позивачі посилалися на те, що їм належить і перебуває у користуванні земельна ділянка суміжна із земельною ділянкою ОСОБА_3, частина якої увійшла до складу земельної ділянки відповідача згідно з виданим йому на підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради 25 грудня 1997 року № 118/66 державним актом на право власності на земельну ділянку і про витребування якої останнім заявлено до них в суді позов 19 квітня 2007 року.

Всупереч вимогам ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213 ЦПК України, суд доводам позивачів та наданим ними доказам оцінки не дав, належним чином не перевірив їх доводів, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про недоведеність факту порушення прав позивачів.

При цьому суд не встановив: власниками якої саме земельної ділянки є позивачі, підстави набуття ними права власності на земельну ділянку; її розмір і межі; щодо якої саме земельної ділянки виник у сторін спір; чи дійсно правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку видані одночасно різним особам, хоча встановлення цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Між тим, в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких підлягали встановленню дані обставини, а суд, в порушення вимог ст. 214, ч. 4 ст. 10 ЦПК України не вирішив питання, які підлягали вирішенню та не сприяв сторонам у всебічному і повному з'ясуванні обставин справи.

Крім того, суд належним чином не з'ясував правові підстави заявленого позову та не уточнив зміст позовних вимог, враховуючи доводи позивачів та надані ними докази про порушення їхніх прав власників земельної ділянки у зв'язку з наданням у власність ОСОБА_3 на підставі рішення Козинської селищної ради від 9 лютого 2007 року № 21/29 (державний акт від 22 лютого 2007 року) земельної ділянки площею 0, 01 га за рахунок земель загального користування (вулиці), яка є проїздом до їхньої земельної ділянки (а.с. 77-101, 148).

Вирішуючи спір, суд залишив поза увагою доводи сторін про наявність в суді іншого спору за позовом ОСОБА_3 стосовно спірної земельної ділянки та не з'ясував, чи не є ці позови взаємопов'язаними.

На зазначені порушення норм закону не звернув уваги апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 19 лютого 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Обухівського районного суду Київської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.