Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Заїки М.М., Іваненко Я.Л.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року

у справі № 810/861/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Київській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у м.Києві, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 02.02.2016 № 37 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у запас Збройних Сил України;

- поновити позивача на посаді інспектора роти дорожньо-патрульної служби Головного управління Національної поліції в Київській області з 03 лютого 2016 року;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 лютого 2016 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 02.02.2016 № 37 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у запас Збройних Сил України. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора роти дорожньо-патрульної служби ГУ Національної поліції в Київській області. Стягнуто з ГУ Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у сумі 19682 грн. 40 коп. Звернуто постанову до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді інспектора роти дорожньо-патрульної служби ГУ Національної поліції в Київській області та стягнення з ГУ Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4715 грн. 00 коп.

У касаційній скарзі, ГУ Національної поліції в Київській області, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що із 2012 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України.

Наказом ГУ Національної поліції у Київській області від 02 лютого 2016 року № 37 о/с звільнено позивача зі служби в поліції згідно пункту 5 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через службову невідповідність).

Підставою для прийняття оспорюваного наказу слугував атестаційний лист позивача та рішення (висновок) атестаційної комісії від 05 січня 2016 року.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про Національну поліцію" призначення на посаду поліцейського здійснюється безстроково (до виходу на пенсію або у відставку), за умови успішного виконання службових обов'язків. Строкове призначення здійснюється в разі заміщення посади поліцейського на період відсутності особи, за якою відповідно до закону зберігається посада поліцейського, та посад, призначенню на які передує укладення контракту.

Крім того, згідно пункту 9 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) видання наказу про призначення є самостійною і достатньою підставою для призначення колишніх працівників міліції на посади, створені в структурі Національної поліції України.

Тобто, зазначений пункт Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) не передбачає процедури переатестування колишніх працівників міліції на предмет відповідності посаді як під час прийняття, так і після такого прийняття під час подальшого проходження служби в поліції.

Тоді як, відповідно до приписів частини першої статті 57 Закону України "Про Національну поліцію" атестування поліцейських проводиться з метою оцінки їхніх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри.

Перелік підстав для атестування визначено у частині другій статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", так, атестування поліцейських проводиться:

1) при призначенні на вищу посаду, якщо заміщення цієї посади здійснюється без проведення конкурсу;

2) для вирішення питання про переміщення на нижчу посаду через службову невідповідність;

3) для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність.

Кожна з зазначених підстав для проведення атестування повинна бути зв'язана з певними передумовами, зокрема, атестування яке призначається для вирішення питання про звільнення зі служби в поліції через службову невідповідність повинне бути зумовлене існуванням реальних підстав до звільнення, як то неналежне виконання службових обов'язків, порушення установленого чинним законодавством порядку і правил несення служби тощо.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі особистої заяви позивача, наказом ГУ Національної поліції України в Київській області від 07.11.2015 року без проведення конкурсу призначено позивача на посаду інспектора роти дорожньо-патрульної служби ГУ Національної поліції в Київській області та присвоєно спеціальне звання "старший лейтенант поліції", отже позивач прийнятий на службу до поліції на умовах, визначених пунктами 9 та 12 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) шляхом видання наказу про призначення за його згодою.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій досліджено, що зі змісту наказу ГУ Національної поліції в Київській області від 23.11.2015 року № 16 "Про проведення атестування та створення атестаційних комісій та затвердження їх персонального складу" вбачається, що він не містить посилань на підстави для атестування поліцейських, передбачені частиною другою статті 57 Закону України "Про Національну поліцію", тоді як в ньому вказано лише про мету проведення атестування.

Водночас, судами встановлено, що атестування позивача проведено у порядку атестації усіх поліцейських Національної поліції з метою оцінки їх ділових, професійних, особистих якостей, освітнього та кваліфікаційного рівнів, фізичної підготовки на підставі глибокого і всебічного вивчення, визначення відповідності посадам, а також перспектив їхньої службової кар'єри, що відповідає положенням частини першої статті 57 Закону № 580-VIII.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено протиправність рішення (висновку) атестаційної комісії, так як воно проведено всупереч Інструкції про порядок проведення атестування поліцейських, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 17 листопада 2015 року № 1465 (z1445-15) .

Наведене підтверджується відсутністю мотивів, якими комісія керувалась під час прийняття такого рішення, зокрема, в протоколі відсутні будь-які посилання на обставини, що свідчать про недостатній рівень теоретичних знань та професійних якостей позивача, чи інші дані, які б свідчили про його низький професійний потенціал; невідповідність позивача оновленим вимогам суспільства до професії поліцейського, інших обставин, що свідчать про невідповідність особи позивача посаді, яку він займає.

Враховуючи, що мета атестування, визначена у частині першій статті 57 Закону № 580-VIII, не утворює самостійну підставу для проведення атестування і перебуває у системному взаємозв'язку з вичерпними підставами, визначеними у частині другій статті 57 Закону № 580-VIII, тобто, цей Закон не передбачає проведення атестування без настання обставин, визначених частиною другою статті 57 цього Закону, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про протиправність дій відповідача щодо включення позивача до списку поліцейських, які підлягають атестуванню, оскільки правові підстави для проведення атестації позивача були відсутні.

Частиною першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено відсутність жодних доводів на підтвердження обґрунтованості та правомірності рішення (висновку) атестаційної комісії, як і не надано обґрунтованих доводів щодо неможливості прийняття відносно позивача іншого, ніж передбаченого підпунктом 4 пункту 15 Розділу ІV Інструкції № 1465 (z1445-15) , висновку, зокрема, займаній посаді не відповідає та підлягає звільненню зі служби в поліції через службову невідповідність.

Також колегія суддів вбачає, що результати тестування обов'язково враховуються атестаційною комісією, однак вони не мають вирішального значення та мають оцінюватись разом з іншими матеріалами, що були подані до атестування, і відповідно, таке рішення, незалежно від форми його оформлення (протокол, окремий акт), повинно бути мотивованим, детальним і повним, відображати усі суттєві обставини, що мали вплив на його прийняття.

Крім того, відповідно до правового висновку Вищого адміністративного суду України, атестований має право вимагати в суді скасування рішення (висновку) атестаційної комісії з метою захисту своїх процедурних прав, у результаті порушення яких і було прийняте оскаржене рішення (висновок) за умови, якщо ця вимога заявлена разом із вимогою про скасування адміністративного акта, який завершує відповідну атестаційну процедуру.

З огляду на викладене, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про протиправність рішення (висновку) атестаційної комісії щодо невідповідності позивача займаній посаді та звільнення його зі служби в поліції через службову невідповідність, оскільки останнє прийнято без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а також за відсутності повного, всебічного розгляду та дослідження всіх матеріалів.

Отже, вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 02.02.2016 № 37 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції у запас Збройних Сил України за статтею 77 п. 1 пп.5 Закону України "Про Національну поліцію" (580-19) (через службову невідповідність) підлягають задоволенню.

Також, судами правильно вирішено питання щодо поновлення позивача на посаді інспектора роти дорожньо-патрульної служби Головного управління Національної поліції в Київській області з 03 лютого 2016 року.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області відхилити, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .