Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.

Барсукової В.М., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами, неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та додаткових витрат на неповнолітніх дітей за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 4 грудня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що від шлюбу з ОСОБА_2 має двох дітей: сина ОСОБА_3, 1996 року народження, та доньку ОСОБА_4, 1991 року народження. Згідно з рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 вересня 2005 року з відповідача на її користь стягуються аліменти на дітей у розмірі 1/3 частки від його заробітку. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за аліментами в розмірі 2 283 грн. 17 коп., неустойку за несвоєчасну їх сплату в сумі 15 401 грн. 58 коп. і стягувати додаткові витрати в розмірі 1 тис. грн. щомісячно на кожну дитину, починаючи з 1 січня 2006 року. Доповнивши позовні вимоги, позивачка просила стягнути з відповідача вартість квитків до м. Києва та у зворотному напрямку, витрати на придбання яких вона понесла у зв'язку з вступом доньки до вищого навчального закладу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 401 грн. 58 коп. неустойки за прострочення сплати аліментів, стягнутих за рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 вересня 2005 року, додаткові витрати на утримання дітей у розмірі 200 грн. щомісячно до досягнення ними повноліття та витрати на придбання окулярів у сумі 41 грн.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 4 грудня 2008 року в частині стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів та стягнення щомісячно додаткових витрат на утримання дітей скасовано. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8 333 грн. 58 коп. неустойки (пені) за несвоєчасну сплату аліментів. В іншій частині позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить частково скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 8 вересня 2005 року на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на сина ОСОБА_3, 1996 року народження та доньку ОСОБА_4, 1991 року народження, у розмірі 1/3 частки від його заробітку. Державною виконавчою службою визначено заборгованість ОСОБА_1 за прострочення сплати аліментів за 2005-2006 роки в сумі 2 283 грн. 17 коп., яка існувала на час звернення ОСОБА_1 з позовом до суду.

У травні 2008 року ОСОБА_2 погасив заборгованість.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про стягнення неустойки з ОСОБА_2 за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції виходив із вини відповідача у виникненні заборгованості за аліментами.

Скасовуючи в цій частині рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що неустойка підлягає стягненню лише за період, починаючи з березня 2007 року до березня 2008 року, оскільки виходячи з положень ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені) встановлена спеціальна позовна давність в один рік.

Однак із зазначеним висновком суду не можна погодитися з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 22 постанови від 15 травня 2006 року № 3 (v0003700-06) "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України (2947-14) при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Застосовуючи норму ст. 258 ЦК України до правовідносин сторін, апеляційний суд не врахував, що згідно із ч. 1 ст. 20 СК України до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст.138, ч. 3 ст. 139 цього Кодексу, а відтак на правовідносини, які регулюються ст. 196 СК України, не поширюється дія норм ЦК України (435-15) про позовну давність.

За таких обставин рішення апеляційного суду в цій частині не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки, крім того, судом не встановлено день погашення заборгованості.

Не можна погодитися й з рішенням апеляційного суду в частині відмови в позові ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дітей.

Так, ст. 185 СК України передбачає, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на дітей, до досягнення ними повноліття суд першої інстанції виходив із того, що син відвідує секцію греко-римської боротьби, діти часто хворіють і потребують санаторно-курортного лікування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд неправильно витлумачив ч. 2 ст. 185 СК України, зазначивши, що додаткові витрати на дитину покриваються тільки після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Однак з таким висновком не можна погодитись, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 185 СК України додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно в залежності від причини, що зумовила додаткові витрати.

Якщо причина, що зумовила додаткові витрати є триваючою (тяжка хвороба, каліцтво тощо) витрати фінансуються наперед із зазначенням або без зазначення кінцевого терміну.

Ураховуючи те, що апеляційним судом у порушення вимог ст. 316 ЦПК України не дана оцінка доводам і запереченням сторін щодо наявності або відсутності підстав для покладення на відповідача обов'язку фінансувати додаткові витрати, характер додаткових витрат та їх тривалість, оцінки матеріального становища сторін та інших істотних обставин, що мають значення для справи (ч. 1 ст. 182, ч. 1 ст. 185 СК України), рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 4 грудня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до апеляційного суду Тернопільської області.

Ухвала оскарженню не підлягає.