Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П.,

Костенка А.В., Пшонки М.П.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини будинку та переведення прав і обов’язків покупця за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 грудня 2008 року,

У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсним договір дарування частини будинку АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 і ОСОБА_4. та посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального Сербіною О.П.; перевести на нього права й обов’язки покупця 44/100 частин зазначеного будинку, посилаючись на те, що 20 вересня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. укладено договір дарування 44/100 частин будинку АДРЕСА_1.

Цей договір укладено після того, як він на пропозицію ОСОБА_3. в особі ОСОБА_2. подав приватному нотаріусу заяву, в якій виявив бажання як співвласник придбати вказану частину будинку. Договір дарування є удаваним правочином, приховує договір купівлі-продажу цієї частини будинку.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 30 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 18 грудня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасувати й задовольнити його позов, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення ухвалено з порушенням цих вимог.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та його матері, ОСОБА_3., на праві приватної власності належало відповідно 56/100 частин та 44/100 частини жилого будинку АДРЕСА_1.

25 квітня 2005 року ОСОБА_3, видавши ОСОБА_2 довіреність, уповноважила його продати або обміняти належний їй на праві власності будинок.

18 серпня 2005 року ОСОБА_1 через приватного нотаріуса отримав від ОСОБА_2. заяву про намір продати належну ОСОБА_3. частину будинку з пропозицією йому як співвласнику придбати її.

20 вересня ОСОБА_3 подарувала належну їй на праві приватної власності частину будинку ОСОБА_4

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. було укладено договір купівлі-продажу, а не договір дарування будинку. Крім того, суд першої інстанції посилаючись на п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 9 (v0009700-90) , вважав, що наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких законом встановлено письмову форму, може підтверджуватися лише письмовими доказами.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

У вступній частині рішення суду від 30 жовтня 2008 року зазначено відповідачем ОСОБА_3, у резолютивній частині рішення відмовлено в позові до ОСОБА_2. та ОСОБА_4

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла (а.с. 112). У зв’язку із цим ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 20 грудня 2007 року провадження у справі зупинено (а.с. 180).

Відновлюючи провадження у справі, суд першої інстанції не вирішив питання про залучення до участі у справі правонаступника померлої ОСОБА_3., обмежившись у мотивувальній частині ухвали про відновлення провадження у справі від 24 червня 2008 року вказівкою на те, що за повідомленням державної нотаріальної контори спадкоємцем ОСОБА_3. за законом є ОСОБА_1 (а.с. 188), та не з’ясував, чи може позивач ОСОБА_1 одночасно бути правонаступником відповідача ОСОБА_3. у цій справі.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 є сином померлої ОСОБА_3. Проте суд не з’ясував питання прийняття ОСОБА_2 спадщини після смерті ОСОБА_3. та відповідно його залучення до участі у справі як правонаступника. Відповідні відомості в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, суд не вирішив питання про склад осіб, які беруть участь у справі, зокрема питання, чи є належним відповідачем у справі ОСОБА_2

Відповідно до ст. 218 ЦК України заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За змістом ст. 218 ЦК України заборона для суду обґрунтовувати своє рішення свідченням свідків стосується випадків недодержання сторонами письмової форми правочину. Позивач просив визнати недійним договір дарування, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4., посилаючись на те, що цей правочин є удаваним.

Суд цього не врахував та зробив необґрунтований висновок про те, що вимога про визнання угоди удаваною може підтверджуватись лише письмовими доказами та не дав оцінки показанням свідків про те, що зі слів відповідачки ОСОБА_4 їм відомо про перехід до неї права власності на частину будинку здійснено за договором купівлі-продажу.

Суд першої інстанції не мотивував, чому він не взяв до уваги видану 25 квітня 2005 року ОСОБА_3 на ім’я ОСОБА_2. довіреність, якою його було уповноважено продати або обміняти належний їй на праві приватної власності будинок АДРЕСА_1 (а.с. 47); подану приватному нотаріусу заяву ОСОБА_2., який діяв на підставі вказаної довіреності, про намір продати 44/100 ідеальні частини спірного будинку (а.с.13) та подану ОСОБА_1 заяву про бажання придбати зазначену частку спірного будинку (а.с. 12). Доводам позивача й доказам на ці доводи суд першої інстанції оцінки не дав.

Указані порушення суду першої інстанції апеляційний суд залишив поза увагою.

З урахуванням викладеного судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони як постановлені з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, відповідно до вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 18 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.