Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 19 червня 2008 року,

У лютому 2007 року ОСОБА_1. звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з липня 1984 року до листопада 2004 року він проходив службу в органах прокуратури та працював на посаді старшого помічника військового прокурора Військово-Морських Сил України. Висновком МСЕК від 24 вересня 2004 року йому встановлено втрату 30% професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби. Для одержання страхового відшкодування за державним обов'язковим особистим страхуванням працівників прокуратури він 1 жовтня 2004 року звернувся до Севастопольської міської дирекції Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі - НАСК "Оранта") з відповідною заявою, однак страхове відшкодування йому як прокурору виплачено не було, тому позивач просив стягнути з НАСК "Оранта" на його користь страхове відшкодування в розмірі 121 806 грн. 36 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 19 березня 2008 року стягнуто з ОСОБА_1. на користь держави судовий збір у розмірі 1 218 грн. 06 коп.

Ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 19 червня 2008 року рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2007 року та додаткове рішення цього ж суду від 19 березня 2008 року залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування судових рішень і ухвалення нового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач втратив 30% професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання обов'язків військової служби; його страхування як військовослужбовця здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 488 "Про умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум" (488-92-п) (далі - Постанова КМУ № 488) за рахунок коштів Міністерства оборони України, а тому положення ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" та постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року № 486 "Про затвердження Порядку та умов державного обов'язкового особистого страхування працівників прокуратури" (486-92-п) (далі - Постанова КМУ № 486) щодо умов обов'язкового соціального страхування працівників прокуратури на позивача не поширюються.

Відповідно до ст. ст. 335, 337 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

При вирішенні справи суди виходили з того, що ОСОБА_1. працював в органах прокуратури з липня 1984 року до листопада 2004 року на посаді старшого помічника прокурора Військово-Морських Сил України. Висновком МСЕК від 24 вересня 2004 року йому встановлено втрату 30% професійної працездатності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із проходженням військової служби.

Відповідно до ч. 4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" життя і здоров'я працівників прокуратури підлягають обов'язковому державному страхуванню за рахунок коштів відповідних бюджетів на суму десятирічного грошового утримання за останньою посадою. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України. Рішенням Конституційного Суду України від 25 жовтня 2007 року (va10p710-07) у справі за конституційним зверненням громадянина Мнишенка С.К. щодо офіційного тлумачення положень ч. 4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 4 ст. 50 Закону України "Про прокуратуру" в системному зв'язку із ч. 5 цієї статті слід розуміти так, що держава гарантує обов'язкове державне страхування прокурорам незалежно від особливостей статусу їх певних категорій.

Крім того, у цьому рішенні зазначено, що відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і п. 1 Умов, затверджених постановою КМУ № 488, передбачають зобов'язання Міністерства оборони України як страхувальника військовослужбовців, які проходять службу на посадах прокурорів, лише у випадках, коли страхові події сталися при виконанні ними функцій військової служби. Такі випадки підпадають під іншу категорію страхових виплат, не пов'язаних з виконанням прокурорських повноважень, що дає підстави для застосування відповідного закону залежно від обставин настання страхових подій.

Установивши факт часткової втрати позивачем працездатності саме під час виконання обов'язків військової служби та визначивши правовідносини, зумовлені встановленим фактом, суд правильно застосував правові норми й ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 12 жовтня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 19 червня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.