Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до управління комунальним майном Луганської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування,

У квітні 2006 року позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності по частці подружжю ІНФОРМАЦІЯ_1: ОСОБА_1 її чоловіку - ОСОБА_4

Після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилася спадщина на частку зазначеного майна.

У квітні 2005 року ОСОБА_3 подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого батька.

Позивачка ОСОБА_2 зазначала, що в указаному будинку зареєстрована не була, однак тривалий час проживала з батьком та доглядала його до смерті, заяву до нотаріальної контори не подавала через незнання закону.

Просили визнати за ними право власності в рівних частках по за кожним спадкоємцем на будинок АДРЕСА_1.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 19 грудня

2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2008 року, позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку в будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_1право власності на 1/6 частку в будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, посилався на те, що спадщину після померлого прийняли всі спадкоємці першої черги, а саме: дружина та дочка як такі, що постійно проживали зі спадкодавцем і не відмовились від спадщини, і син, який своєчасно подав заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Ураховуючи те, що після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 відкрилася спадщина у вигляді частки спірного будинку, а позивачі разом із відповідачем є спадкоємцями майна, яке залишилося після смерті батька, суд, посилаючись на ст. ст. 1261, 1268 ЦК України, визнав право власності на 1/6 частини спірного будинку за кожним із позивачів.

Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що будинок АДРЕСА_1 належав на праві власності по частині подружжю ІНФОРМАЦІЯ_1: ОСОБА_1 її чоловіку - ОСОБА_4 Після смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилася спадщина на частку. У квітні 2005 року ОСОБА_3 подав заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини після померлого батька.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд, вирішив питання про право позивачки на спадщину після смерті ОСОБА_4

При цьому суд діяв усупереч положенням Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ) 2003 року, згідно зі ст. 1269 якого спадкоємець, який не проживав постійно зі спадкодавцем, але бажає прийняти спадщину, повинен звернутись із заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Вирішуючи спір, суд не урахував, що відносно спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року, до компетенції суду віднесено вирішення питання щодо поважності пропущення строку для прийняття спадщини та надання спадкоємцеві додаткового строку, достатнього для подання заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини, а не про визнання права на спадщину.

Тобто суд усупереч положенням ЦК України (435-15) вийшов за межі своїх повноважень, визнавши право на спадщину, яка відкрилась після набрання чинності ЦК України (435-15) 2003 року, без вирішення цього питання нотаріальною конторою.

Ураховуючи наведене, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 19 грудня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 15 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.