Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріального збитку та відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку та відшкодування моральної шкоди,

У квітні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріального збитку у розмірі 12 353 грн. 20 коп., заподіяного джерелом підвищеної небезпеки у результаті ДТП, моральної шкоди у розмірі 10 000 грн., витрат на проведення експертизи у розмірі 250 грн., витрат на оплату юридичної допомоги у розмірі 700 грн. та судових витрат у розмірі 142 грн. 50 коп., посилаючись на те, що відповідач внаслідок порушення Правил дорожнього руху, здійснив наїзд на автомобіль, яким він керував, чим заподіяв йому матеріальні збитки та моральну шкоду.

ОСОБА_2 позов не визнав та подав зустрічний позов до ОСОБА_1 про стягнення матеріального збитку у розмірі 7 072 грн. 50 коп. та моральної шкоди у розмірі 5 000 грн., посилаючись на те, що винним у скоєнні ДТП є позивач, який порушив Правила дорожнього руху, чим завдав йому матеріальну шкоду, яку й просить стягнути на свою користь.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимогах відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 лютого 2007 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2006 року залишено без змін.

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позивних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суди виходили із того, що обидві сторони порушили вимоги Правил дорожнього руху України, є винними у скоєнні ДТП та ступінь вини кожного з водіїв становить по 50 %, тому відповідно до вимог ст. 1188 ЦК України відсутні підстави для стягнення шкоди.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки вони зроблені внаслідок неправильного застосування норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від ступеня їх вини.

При встановленні вини кожного із сторін у дорожньо-транспортній пригоді та визначенні розміру заподіяної матеріальної шкоди, суди як першої, так й апеляційної інстанцій у порушення вимог чинного законодавства не з'ясували загального розміру заподіяної шкоди та, визнаючи розмір завданої шкоди кожному із сторін окремо, не врахували ступеня вини кожного з них у вчиненій дорожньо-транспортній пригоді та не розподілили між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 загальний розмір завданої шкоди пропорційно до ступеню вини кожного з них.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 лютого 2007 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.