Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Миргородського міського нотаріального округу ОСОБА_10, виконавчий комітет Миргородської міської ради як орган опіки та піклування, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,

У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Зазначала, що 11 листопада 2002 року ОСОБА_8 уклав із ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, за яким він продав квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_9 купила зазначену квартиру.

Посилаючись на те, що на час відчуження зазначеної квартири в ній проживав та був зареєстрований її неповнолітній син - ОСОБА_7, і що у зв`язку з відчуженням квартири неповнолітній ОСОБА_7 позбавлений права проживання в ній, а також, враховуючи, що договір купівлі-продажу був укладений без дозволу органу опіки та піклування, просила поновити строк позовної давності та визнати недійсним зазначений договір купівлі-продажу.

рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2009 року, позовні вимоги ОСОБА_6, заявлені в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7, задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9. Повернуто сторони до попереднього стану шляхом стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 2 153 грн. вартості квартири АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_8 права власності на вказану квартиру.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й закрити провадження у справі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог і визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири із застосуванням наслідків його недійсності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органу опіки та піклування.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_6 з 1998 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_8, а 9 листопада 2002 року зареєстрували шлюб. Від шлюбу подружжя має двох дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

10 листопада 2000 року ОСОБА_8 придбав квартиру АДРЕСА_1, в якій поселились ОСОБА_8, ОСОБА_6 та їхні неповнолітні діти.

20 лютого 2002 року ОСОБА_8 та неповнолітній ОСОБА_7 були зареєстровані в зазначеній квартирі.

11 листопада 2002 року ОСОБА_8 уклав із ОСОБА_9 договір купівлі-продажу, за яким він продав квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_9 купила зазначену квартиру.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (чинного на час укладення договору купівлі-продажу) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Стаття 17 Закону України "Про охорону дитинства" регулює право дитини на майно. Згідно із ч. 3 цієї статті батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання.

Тобто вимоги вказаної статті регулюють правовідносини щодо майна дитини й не можуть бути застосовані до правовідносин із відчуження жилого приміщення, стосовно якого в дитини є право користування.

1 січня 2006 року набрав чинності Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" (2623-15) , відповідно до статті 12 якого для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

До набрання чинності цим Законом законодавство України не передбачало обов`язкової згоди органу опіки та піклування на відчуження нерухомого майна батьків, відносно якого їх діти мали лише право на користування.

Таким чином, до 1 січня 2006 року згода органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна необхідна була лише у випадку, якщо дитина є власником (співвласником) майна, що відчужується.

За таких обставин під час вирішення справи судами неправильно застосовані норми матеріального права, а тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 341, ч. 2 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково.

рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 28 травня 2009 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_6 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_7 до ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.