Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні будинком шляхом зняття з реєстрації та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про вселення за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 2 квітня 2009 року,

У березні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання їх такими, які втратили право користування жилим приміщенням.

Зазначав, що він є власником будинку АДРЕСА_1. Відповідачі у справі – його дружина та дочка. У квітні 1989 року вони добровільно залишили спірний будинок і з цього часу в ньому не мешкають без поважних причин, ним не цікавляться, не сплачують комунальних послуг. Увесь цей час вони проживають у батька дружини - у будинку АДРЕСА_2, де і на цей час мешкає колишня дружина. Дочка мешкає у свого чоловіка по АДРЕСА_3.

Посилаючись на викладене, просив визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщення, та зняти їх із реєстрації за вказаною адресою.

У вересні 2008 року ОСОБА_6 змінив позовні вимоги й просив усунути перешкоди в користуванні належним йому на праві власності жилим будинком шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_7 добровільно знялася з реєстрації.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_8 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про вселення.

Зазначала, що вона в дитинстві дійсно разом із матір’ю переїхала проживати до діда, оскільки батьки припинили шлюбні стосунки, таке рішення прийняла її мати. У лютому 2007 році, коли досягла повноліття, вона прийняла рішення жити разом із батьком і навесні 2007 року за його згодою вселилася до спірного будинку. Проте внаслідок неправомірних дій батька змушена була залишити житло й знову повернутися жити до діда.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 22 січня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: усунуто перешкоди в користуванні жилим будинком шляхом зняття ОСОБА_8 з реєстрації в будинку АДРЕСА_1; у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про виселення та зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 про вселення відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 2 квітня 2009 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено; зустрічний позов задоволено: вселено ОСОБА_8 до спірного будинку.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, залишивши без розгляду зустрічний позов ОСОБА_8

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою апеляційного суду.

Суд узагалі належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачем вимог, норм права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Згідно зі ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_6 посилався на те, що відповідачка не проживає в спірному будинку з 1989 року без поважних причин.

Цей факт визнала й відповідачка в зустрічному позові (а.с. 86-88).

Проте суд не перевірив належним чином доводів сторін та не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.

Висновки апеляційного суду про збереження за ОСОБА_8 права користування спірним жилим будинком не підтверджені належними доказами і не ґрунтуються на вимогах закону.

Не відповідає вищезазначеним вимогам закону й рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку передбаченому законом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання дружини та дочки такими, що втратили право користування жилим приміщенням, посилаючись на їхнє непроживання без поважних причин у будинку з 1989 року.

Після уточнення позовних вимог ОСОБА_6 просив усунути перешкоди в користуванні будинком шляхом зняття з реєстрації лише його дочки - ОСОБА_8, при цьому не визначився з попередніми вимогами про визнання осіб такими, які втратили право користування жилим приміщення.

Таким чином, суду необхідно було уточнити позовні вимоги ОСОБА_6, з’ясувати предмет та підстави заявленого ним позову, установити характер спірних правовідносин та норми права, якими вони регулюються.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 січня 2009 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 2 квітня 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.