Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Комфортбуд-4"( далі - ТОВ "Будівельна компанія Комфортбуд-4") до Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області (далі - ДВС), третя особа: Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області, про визнання протиправними дій та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Комфортбуд-4" на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року,

У лютому 2014 року ТОВ "Будівельна компанія Комфортбуд-4" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження на підставі постанови від 7 лютого 2014 року № 41936802 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу № Ю-1, виданої Управлінням Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області про стягнення з позивача недоїмки із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 813909436 грн.; скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове судове рішення про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 7 лютого 2014 року відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області від 3 січня 2014 року № Ю-1 про стягнення з позивача на користь Пенсійного фонду боргу у сумі 8139094,36 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що вимога про сплату боргу зі страхових внесків є виконавчим документом, примусове виконання якого відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (606-14) (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ) покладено на виконавчу службу, а тому відкриваючи виконавче провадження, державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 3, 4 статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) , в редакції, що діяла до 1 січня 2011 року) територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. Вимога про сплату недоїмки або рішення суду про стягнення недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Згідно підпункту 12 пункту 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ (2464-17) ), який набрав чинності з 1 січня 2011 року, внесено зміни до Закону № 1058-IV (1058-15) , зокрема, частини 1-9 статті 106 виключено.

У той же час відповідно до абзацу 5 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ (2464-17) стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Крім того, відповідно до частин 4, 5 статті 25 Закону № 2464-VІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вимога територіального органу Пенсійного фонду про сплату платником єдиного внеску недоїмки є виконавчим документом, який виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.

Пунктом 8 частини 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 25 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів, з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, закріплено в статтях 17, 18 Закону, зокрема, рішення органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;

Отже, у разі надходження до державної виконавчої служби виконавчого документа державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Як вбачається з матеріалів справи, Управління Пенсійного фонду України в місті Ужгороді Закарпатської області 3 січня 2011 року склало вимогу про сплату позивачем боргу зі страхових внесків за період до 1 січня 2011 року, а тому така вимога має статус виконавчого документа.

При цьому, до компетенції відповідача не належить перевірка законності прийняття рішення управлінням Пенсійного Фонду щодо визначення розміру недоїмки із страхових внесків та направлення на адресу платника відповідної вимоги про її сплату.

Оскільки вимога про сплату боргу відповідала вимогам виконавчого документа встановленим статтею 18 Закону № 606-ХІV та у зв'язку з тим, що були відсутності підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, державний виконавець правомірно виніс постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу.

Посилання позивача на наявність рішення суду, яким визнано протиправними дії Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Закарпатській області щодо винесення та направлення до виконавчої служби вимоги про сплату боргу № Ю-1 від 3 січня 2014 року, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки предметом розгляду даної справи є постанова державного виконавця від 7 лютого 2014 року про відкриття виконавчого провадження № 41936802 за вимогою про стягнення боргу (недоїмки зі сплати страхових внесків) Ю-1 від 3 січня 2014 року з ТОВ "Будівельна компанія Комфортбуд-4" 8139094,36 грн.

На час винесення оскаржуваної постанови державного виконавця вимога Пенсійного фонду про стягнення боргу (недоїмки зі сплати страхових внесків) Ю-1 від 3 січня 2014 року була чинною.

Отже, в даному випадку, приймаючи оскаржуване рішення, суб'єкт владних повноважень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

З урахуванням викладеного, Вищий адміністративний суд України вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю,,Будівельна компанія Комфортбуд-4" залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 березня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 7 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.