Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідаьністю "Лінгер", товариства з обмеженою відповідальністю "Ремаріс", третя особа – Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Дніпропетровської регіональної філії, про визнання договорів міни недійсними, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Дніпропетровської регіональної філії, про визнання договору міни дійсним, за касаційними скаргами ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю "Ремаріс" на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2009 року, додаткове рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2009 року, додаткове рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2009 року,

У жовтні 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2., товариства з обмеженою відповідальністю "Лінгер" (далі – ТОВ "Лінгер"), товариства з обмеженою відповідальністю "Ремаріс" (далі – ТОВ "Ремаріс") про визнання договорів міни недійсними, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та реєстрацію права власності.

Зазначала, що 17 травня 2002 року на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації їй було надано у приватну власність земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3, 13 га, у тому числі ріллі 3, 13 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Рішенням постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" від 30 березня 2006 року визнано дійсним договір міни, укладений 2 жовтня 2004 року між нею та ОСОБА_2., за яким останній передано у власність земельну ділянку площею 3, 13 га, у тому числі ріллі 3, 13 га, у межах згідно з планом, що розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області в обмін на сільськогосподарську продукцію. Визнано за ОСОБА_2. право власності на зазначену земельну ділянку та зобов`язано Дніпропетровський районний відділ земельних ресурсів Дніпропетровського обласного головного управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах видати їй державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2007 року рішення постійно діючого третейського суду "Південно-східний Міжрегіональний" від 30 березня 2006 року скасовано.

2 січня 2007 року ОСОБА_2. за договором міни провела відчуження спірної земельної ділянки ТОВ "Лінгер", яке у подальшому 7 серпня 2007 року провело відчуження зазначеної земельної ділянки на користь ТОВ "Ремаріс", за яким 21 серпня 2008 року було зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.

Посилаючись на те, що договір міни від 2 жовтня 2004 року є нікчемним у зв`язку з дією мораторію на відчуження земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, просила визнати недійсними договір міни земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2. та ТОВ "Лінгер" та договір міни земельної ділянки, укладений між ТОВ "Лінгер" та ТОВ "Ремаріс"; визнати за нею право власності на зазначену земельну ділянку та зобов`язати Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Дніпропетровської регіональної філії зареєструвати за нею право власності на спірну земельну ділянку.

У травні 2008 року ОСОБА_2. звернулась до суду із зустрічним позовом.

Посилаючись на те, що при укладенні договору міни спірної земельної ділянки зі ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, відбулось повне виконання договору, але ОСОБА_1 ухиляється від нотаріального посвідчення договору міни, просила визнати договір міни дійсним.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 3, 13 га, у тому числі ріллі 3, 13 га, у межах згідно з планом, яка розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Витребувано у ТОВ "Ремаріс" зазначену земельну ділянку. Зобов`язано Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах в особі Дніпропетровської регіональної філії зареєструвати право власності на земельну ділянку площею 3, 13 га, у тому числі ріллі 3, 13 га, у межах згідно з планом, яка розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області за ОСОБА_1 У задоволенні решти позовних вимог та зустрічних позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2009 року визнано недійсним державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку, виданий 21 серпня 2007 року ТОВ "Ремаріс".

Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2009 року визнано недійсним договір міни земельної ділянки, укладений між ТОВ "Лінгер" та ТОВ "Ремаріс".

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2009 року ухвалені у справі рішення суду першої інстанції залишені без змін.

У касаційних скаргах ОСОБА_2. і ТОВ "Ремаріс" просять скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарг цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов`язкового скасування судових рішень.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційних скарг.

Керуючись статтями 332, 335, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю "Ремаріс" відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2009 року, додаткове рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2009 року, додаткове рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.