Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів: Берднік І.С., Перепічая В.С.,

Жайворонок Т.Є., Прокопчука Ю.В ., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини № 59131 Міністерства оборони Російської Федерації, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Юреко" та мале приватне підприємство "Сербов", про визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 10 травня 2007 року,

У червні 2002 року ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до військової частини № 59131 Міністерства оборони Російської Федерації, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю "Юреко" (далі – ТОВ "Юреко") та мале приватне підприємство "Сербов" (МПП "Сербов"), про визнання права власності на інвестиції у вигляді квартири АДРЕСА_1

Позивачка зазначала, що відповідно до договору від 20 вересня 1997 року по інвестуванню будівництва житла у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_1 між нею та МПП "Сербов", що діяло на підставі договору про спільну діяльність від 22 січня 1996 року з ТОВ "Юреко", вона сплатила повну вартість інвестиції на будівництво вказаної квартири в розмірі 729 864 грн., однак побудована квартира у її власність відповідачем не передана.

Справа судом розглядалась неодноразово.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 2 червня 2005 року про задоволення позову ОСОБА_1 було скасовано ухвалою цього ж суду від 31 травня 2006 року за нововиявленими обставинами.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 лютого 2007 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 10 травня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 10 травня 2007 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 20 липня 1995 року між Черноморським флотом в особі військової частини № 59131 та МПП "Юрєко" було укладено договір про спільну діяльність по організації інвестування будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого МПП "Юрєко" фінансувало будівництво за свій рахунок та рахунок інших інвесторів, а військова частина № 59131 в 45-денний строк після закінчення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію зобов?язалась передати МПП "Юрєко" 15 квартир.

Додатковою угодою від 2 лютого 1996 року збільшено кількість квартир, яку військова частина № 59131 повинна передати за договором від 20 липня 1995 року, до 21; визначені номера цих квартир (в тому числі і спірну квартиру) та змінено порядок передачі цих квартир – квартири повинні передаватись не МПП "Юрєко", а інвесторам.

22 січня 1996 року МПП "Юрєко" та МПП "Сербов" уклали між собою договір про спільну діяльність по здійсненню інформаційних, маркетінгових, агентських послуг в області укладення та забезпечення договорів, в тому числі і з питань купівлі-продажу нерухомості.

10 січня 1997 року між МПП "Юрєко" та МПП "Сербов" було укладено договір про спільну діяльність, згідно з яким ведення справ та керівництво спільною діяльністю по інвестуванню та будівництву житла в будинках по АДРЕСА_1 покладалось на МПП "Сербов".

20 вересня 1997 року між МПП "Сербов" та ОСОБА_1 було укладено договір по інвестуванню будівництво житла у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_1

За умовами договору, інвестор зобов?язався проводити оплату інвестицій та надавати необхідні документи, а МПП "Сербов" зобов?язався представляти інтереси інвестора перед замовником, підрядником з питань будівництва житла та отримання квартири, здійснювати взаєморозрахунки та технічний контроль за будівництвом. Передача квартири у власність повинна здійснюватись після закінчення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію при умові повної сплати інвестицій.

Як вбачається з свідоцтва про право власності від 2 березня 2001 року, право власності на квартири АДРЕСА_1, зареєстровано за Російською Федерацією в особі військової частини № 59131на підставі "Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності Чорноморського флоту Російської Федерації на житловий фонд і об’єкти соціально-побутового призначення в місцях дислокації його військових формувань на території України" (643_169) від 16 березня 2000 року та розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 16 лютого 2001 року № 277.

Наказом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 5 березня 2007 року № 205 анульовано вказане свідоцтво про право власності від 2 березня 2001 року та наказано оформити свідоцтво про право власності на зазначені об'єкти нерухомості за Російською Федерацією в особі Уряду Російської Федерації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд виходив з того, що військова частина № 59131 не є юридичною особою та не може бути відповідачем у справі.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального й матеріального права.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статус Чорноморського флоту Російської Федерації на території України визначено Угодою між Україною і Російською Федерацією про статус і умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року, яка ратифікована Законом України від 24 березня 1999 року (547-14) і набула чинності 12 липня 1999 року. Відповідно до цієї Угоди з’єднання та військові частини Чорноморського Флоту Російської Федерації дислоковані на території України, визначені як військові формування, які здійснюють свою діяльність в місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації (ст. ст. 2, 6).

Статтями 49, 51, 52 Цивільного кодексу Російської Федерації передбачено, що юридичні особи діють на підставі статуту, або установчого договору і статуту, або лише установчого договору. У випадках, передбачених законом, юридична особа, яка не є комерційною організацією, може діяти на підставі загального положення про організації даного виду. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації і з цього ж моменту набуває правоздатності.

Проведеною прокуратурою м. Севастополя перевіркою встановлено, що за даними Управління статистики в м. Севастополі та інформацією Федеральної податкової служби Росії військова частина № 59131 не є юридичною особою.

Згідно із ст. 33 ЦПК України, якщо позов пред'явлен не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, суд в залежності від наявності згоди позивача або замінює первісного відповідача належним, або залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача.

Усупереч наведеним вимогам закону та матеріалам справи, розглянувши спір за участю військової частини № 59131, суди не перевірили, чи є вказана військова частина юридичною особою та чи може вона бути відповідачем у даній справі, хто є належним відповідачем.

Відповідно до ст. 4 "Угоди між Урядом Російської Федерації і Кабінетом Міністрів України про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності Чорноморського флоту Російської Федерації на житловий фонд і об’єкти соціально-побутового призначення в місцях дислокації його військових формувань на території України" (643_169) від 16 березня 2000 року, житловий фонд і об’єкти соціально-побутового призначення, побудовані і придбані за рахунок коштів Російської Федерації для забезпечення життєдіяльності військовослужбовців Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України, закріплюються Українською Стороною у власність уповноваженого Російською Стороною органу з повним правом володіння, користування, розпорядження.

У порушення вимог ст. ст. 10, 213- 215 ЦПК України, суд не встановив, за ким зареєстровано на час розгляду спору право власності на спірну квартиру, з урахуванням того, що Наказом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради від 5 березня 2007 року № 205 свідоцтво про право власності від 2 березня 2001 року анульовано.

На підставі наведеного та ураховуючи, що на допущені судом першої інстанції порушення не звернув увагу апеляційний суд, залишаючи рішення суду без змін, колегія суддів вважає, що усі постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 1 лютого 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 10 травня 2007 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.