6-22137св07 Про визнання договору дарування недійсним - 23.12.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – Сімферопольська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Челебієвої Вікторії Володимирівни, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, приватний нотаріус Сімферопольського районного нотаріального округу Автономної Республіки Крим Федорова Тетяна Леонідівна, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Влас Марія Сергіївна, приватний нотаріус Сімферопольського районного нотаріального округу Автономної Республіки Крим Григор’єва Н.М., Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації Автономної Республіки Крим (далі – СМБРТІ), про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року,

У травні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому зазначав, що 28 жовтня 2002 року він придбав квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_7, яка у свою чергу придбала її у ОСОБА_2. за договором купівлі-продажу від 29 червня 2002 року.

У 2003 році, маючи намір квартиру продати, він дізнався, що колишня власниця квартири ОСОБА_2 ще 2 лютого 1999 року уклала договір, за яким подарувала цю саму квартиру ОСОБА_3

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 указану квартиру в дар не прийняла, право власності в СМБРТІ не зареєструвала, у квартирі не проживає, витрати на оплату комунальних послуг не несе, позивач просив на підставі вимог ст. ст. 227, 243, 244 ЦК УРСР 1963 року визнати недійсним договір дарування спірної квартири, укладений 2 лютого 1999 року ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3

У липні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом про визнання недійсними наступних за договором дарування договорів купівлі-продажу спірної квартири.

У заяві зазначала, що 2 лютого 1999 року ОСОБА_2 уклала нотаріально посвідчений договір, за яким подарувала спірну квартиру їй. Вона періодично відвідувала свою квартиру, мала від неї ключі, але потім виїхала до с. Мирного та у зв’язку з важким матеріальним станом і хворобою своєчасно оформити договір у СМБРТІ не змогла. Оскільки всі правовстановлюючі документи на квартиру знаходились у неї, ОСОБА_2 без її відома 13 травня 2002 року видала ОСОБА_8 генеральну довіреність, на підставі якої останній отримав дублікати правовстановлюючих документів та 29 червня 2002 року від імені ОСОБА_2. продав квартиру ОСОБА_7, яка у свою чергу 28 жовтня 2002 року перепродала її позивачу за первісним позовом ОСОБА_1 При цьому зазначала, що ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_1 ні до оформлення договору, ні після його укладення квартиру не відвідували та знали, що у квартирі проживає ОСОБА_2

Під час судового засідання їй стало відомо, що 3 листопада 2003 року ОСОБА_1 продав квартиру ОСОБА_5., яка 12 листопада 2003 року перепродала її знову ОСОБА_1

Посилаючись на вказані обставини та уточнивши свої позовні вимоги, ОСОБА_3 просила визнати недійсними всі договори купівлі-продажу спірної квартири, наступні за договором дарування цієї квартири.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 9 вересня 2004 року позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року, у задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладені: 29 червня 2002 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_7, 28 жовтня 2002 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1., 3 листопада 2003 року між ОСОБА_1. і ОСОБА_5., 12 листопада 2003 року між ОСОБА_5. і ОСОБА_1. У задоволенні вимог про покладення на СМБРТІ обов’язку зареєструвати договір дарування відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1. 9 440 грн. та судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року рішення місцевого суду залишено без змін і уточнено резолютивну частину рішення - зазначено, що 9 440 грн. стягнуто на користь ОСОБА_1. із ОСОБА_2.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що укладені договори не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР).

Проте погодитись із такими висновками судів не можна, тому що до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом установлено, що 2 лютого 1999 року ОСОБА_2 уклала договір, за яким подарувала спірну квартиру ОСОБА_3

13 травня 2002 року ОСОБА_2 без відома ОСОБА_3 видала ОСОБА_8 генеральну довіреність, на підставі якої останній отримав дублікати правовстановлюючих документів та 29 червня 2002 року від імені ОСОБА_2. продав квартиру ОСОБА_7, яка у свою чергу 28 жовтня 2002 року перепродала її позивачу за первісним позовом ОСОБА_1

3 листопада 2003 року ОСОБА_1 продав квартиру ОСОБА_5., яка 12 листопада 2003 року перепродала її знову ОСОБА_1

Визнавши недійсними договори купівлі-продажу спірної квартири від 29 червня 2002 року, від 28 жовтня 2002 року та від 3 листопада 2003 року, суд послався на ст. 48 ЦК УРСР й зазначив, що вони не відповідають вимогам закону.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 7 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Проте в порушення зазначених вимог закону, суд підстав, передбачених нормами ЦК України (435-15) для визнання првочину недійсним, не зазначив; передбачених законом наслідків щодо приведення сторін до попереднього стану не застосував.

На зазначене апеляційний суд уваги не звернув.

Крім того, відповідно до вимог ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочинів недійсними, позивач у силу ст. 10 ЦПК України зобов’язаний довести правову та фактичну підставу недійсності кожного правочину. При цьому юридично важливою обставиною є доведення факту добросовісності чи недобросовісності набувача майна.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд послався на те, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_3 не з її волі як власника квартири, тому згідно з вимогами ст. 145 ЦК України 1963 року може бути витребувана в добросовісного набувача.

При цьому наведені обставини, якими ОСОБА_3 обґрунтовувала свої вимоги і які зазначені в позовній заяві, залишились судами поза увагою та без відповідної правової оцінки, оскільки ОСОБА_3 просила визнати недійсними всі договори купівлі-продажу спірної квартири, вимог про витребування квартири від добросовісного набувача вона не заявляла.

Також суди не звернули уваги й на те, що позов пред’явлено особою, яка не була стороною жодного договору та вважала себе власником майна, про визнання недійсним відплатного договору, укладеного особою, яка, на її думку, не мала права відчужувати вказане в договорі майно.

У такому разі це майно не може бути передане власнику в порядку застосування загальних наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України, оскільки позивачка ОСОБА_3 не була стороною оспорених договорів.

Майно може бути повернуте за позовом власника про витребування майна на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України, якщо позивач надасть докази, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, тому що вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права. Це випливає з того, що оскільки добросовісне набуття відповідно до ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, то наслідком угоди, вчиненої з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння, якщо для цього є передбачені законом підстави.

За таких обставин, які свідчать про те, що судами неправильно застосовано закон, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, вони в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого необхідно усунути зазначене вище та ухвалити судове рішення відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 вересня 2007 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.