Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про поділ земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання за нею права власності за заповітом на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1; визнання за відповідачками права власності в порядку спадкування по 1/6 частині за кожною та припинення їхнього права на ці частки; визнання за нею права власності на будинок.

Зазначала, що їй на праві власності належить ? частина спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її чоловіка - ОСОБА_4

Крім того, вона має право власності за заповітом на 1/6 його частину після смерті ОСОБА_6., яка успадкувала цю частку після смерті сина – ОСОБА_5; разом із нею спадкоємцями по 1/6 частці кожна є відповідачки.

Оскільки частка кожної з відповідачок є незначною, будинок поділу не підлягає, спільне володіння й користування ним разом із відповідачками є неможливим, вони забезпечені житлом, ОСОБА_1 з підстав ст. 365 ЦК України просила припинити їхнє право на ці частки.

У квітні 2008 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/6 частину спірного будинку за кожним зі спадкоємців. Посилаючись на те, що мають намір об’єднати свої частки, заперечують проти припинення їхнього права власності на них.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 листопада 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3. по 11 794 грн. на користь кожної.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 за кожною. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини вказаного будинку.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалене рішення суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Крім того, за змістом рішення суду апеляційної інстанції повинно відповідати ще й вимогам ст. 316 ЦПК України.

Зокрема, у ньому має бути викладено короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скарги; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальнені доводи та заперечення інших осіб, які беруть учать у справі; мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; посилання на закон, на підставі якого вирішено справу, а також процесуальний закон, яким суд керувався.

Проте рішення апеляційним судом ухвалено з порушенням вищезазначених вимог закону.

Суд належним чином не з’ясував характер та суть заявлених позивачкою вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам; у рішенні суду відсутнє посилання на норми матеріального права, на підставі яких вирішено спір.

Позовні вимоги ОСОБА_1 узагалі не знайшли свого вирішення в судовому рішенні.

Не перевірив суд, чи повноважною особою була подана апеляційна скарга.

За таких обставин колегія суддів Судової палати вважає, що апеляційний суд не виконав своїх обов’язків, визначених законом, а тому рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 10 лютого 2009 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.