Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,

Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства транспорту та зв’язку України, треті особи: Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", ОСОБА_4, про поновлення на роботі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року,

У березні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що працював начальником Державного підприємство "Іллічівський морський торговельний порт". 22 серпня 2006 року наказом Міністерства транспорту та зв’язку України № 896 його було незаконно звільнено за п. 8 ст. 36 КЗпП України за неналежне виконання умов контракту. У зв’язку із цим просив поновити його на роботі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року рішення місцевого суду скасовано з направлення справи на новий розгляд.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу апеляційного суду скасувати, залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Скасовуючи рішення та направляючи справу на новий розгляд, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд не залучив до участі у справі в якості співвідповідача Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт"; розглянув справу з порушенням правил підсудності; не дослідив належним чином судом причини пропущення позивачем строку позовної давності.

Проте до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов із порушенням вимог процесуального закону.

Відповідно до положень ст. 311 ЦПК України та роз’яснень, що містяться в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) , апеляційний суд може скасувати рішення суду першої інстанції з передачею справи на новий розгляд лише з підстав, вичерпно визначених у ст. 311 ЦПК України (ця стаття розширеному тлумаченню не підлягає).

Посилання апеляційного суду на те, що місцевий суд не залучив до участі у справі в якості співвідповідача Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт", безпідставне, оскільки в силу ч. 2 ст. 221 КЗпП України трудовий спір – це спір, що виникає між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Тому у справі про поновлення на роботі відповідачем виступає власник або уповноважений ним орган, який уклав трудовий договір (контракт) з працівником та звільнив його з роботи. У даній справі таким органом є Міністерство транспорту та зв’язку України (пп. 8, 16 Положення про Міністерство транспорту та зв’язку України"), яке правильно судом залучено до участі у справі відповідачем, і ухваленим рішенням ніяким чином не порушуються права Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" як підпорядкованого цьому Міністерству суб’єкта господарської діяльності. Крім того, вимог про стягнення середнього заробітку за час незаконного звільнення не заявлялось.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає безумовному скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.

Скасовуючи рішення й зазначаючи про порушення місцевим судом правил територіальної підсудності, апеляційний суд неправильно застосував положення ст. 311 ЦПК України, оскільки таке порушення не є підставою для безумовного скасування рішення суду. Крім того, суд удався до аналізу та фактично визнання недійсним договору оренди квартири, укладеного ОСОБА_3 у м. Дніпропетровську, що не було предметом позовних вимог.

Також апеляційний суд послався на те, що місцевим судом неповно перевірені обставини пропущення позивачем строку звернення до суду з трудовим позовом і не з’ясовано, коли позивач отримав трудову книжку та копію наказу про звільнення. Проте в порушення вимог ст. ст. 303, 309 ЦПК України апеляційний суд не дав своєї оцінки зазначеним обставинам, які з’ясовувались у суді першої інстанції.

Таким чином, а пеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції та направляючи справу на новий розгляд, безпідставно посилався на с т. 311 ЦПК України (1618-15) , а, маючи повноваження, передбачені ст. 309 ЦПК України щодо ухвалення нового рішення або зміни рішення суду, від виконання своїх процесуальних обов’язків ухилився.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою та в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.