Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – приватний нотаріус Здолбунівського районного нотаріального округу Чайковська Алла Олександрівна, про виділення частки зі спільного майна, визнання права власності, визнання договору дарування та свідоцтва про право власності частково недійсними, стягнення вартості ? частини торговельного кіоску за касаційною скаргою ОСОБА_1. на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 23 квітня 2009 року,

У січні 2002 року ОСОБА_1. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про виділення в натурі ? частини металевого збірно-розбірного торговельного кіоску та ? частини незавершеного будівництвом кафе "Мисливець", що розташоване по АДРЕСА_1, мотивуючи вимоги тим, що сторони за спільні кошти та спільними зусиллями, починаючи з 1997 року, придбали торговельний кіоск, а згодом розпочали будівництво спірного кафе. 7 березня 2001 року між ОСОБА_1. і ОСОБА_2. укладено договір про сумісну діяльність щодо будівництва кафе та між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. – договір дарування ? частини торгівельного кіоску.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір вимог, залучивши в якості другого відповідача ОСОБА_3. та приватного нотаріуса Чайковську А.О. як третю особу без самостійних вимог, і остаточно просив суд виділити йому в натурі ? частину кафе "Мисливець", визнати право власності на неї, визнати договір дарування кафе, укладений 13 квітня 2005 року між відповідачами, і свідоцтво про право власності частково недійсними і стягнути з ОСОБА_2. на його користь вартість ? частини торговельного кіоску.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 17 грудня 2008 року позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним у 1/2 частині свідоцтво про право власності на кафе "Мисливець", що розташоване на вул. Мазепи, 2 а у м. Здолбунові Рівненської області, яке видане виконавчим комітетом Здолбунівської міської ради 28 грудня 2002 року й зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно під № 10435868 за ОСОБА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ? частину незавершеного будівництвом кафе "Мисливець"; визнано недійсним у ? частині договір дарування зазначеного кафе, укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3., посвідчений приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Чайковською А.О.; виділено ОСОБА_1. приміщення в кафе згідно з варіантом № 1 судової будівельно-технічної експертизи; зобов’язано сторони здійснити відповідні переобладнання у виділених їм приміщеннях; стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 2 600 гривень у рахунок компенсації за ? частину вартості торговельного кіоску; вирішено питання про стягнення судових витрат.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 23 квітня 2009 року вказане рішення місцевого суду в частині виділення частки зі спільного майна, визнання права власності, визнання договору дарування й свідоцтва про право власності частково недійсними та стягнення судових витрат скасовано. Постановлено в задоволенні вимог про виділення частки зі спільного майна відмовити; визнати за ОСОБА_1. право власності на 3/40 частини кафе "Мисливець"; визнати договір дарування й свідоцтво про право власності недійсними щодо 3/40 частин кафе "Мисливець". Вирішено питання про стягнення судових витрат. Рішення суду в частині стягнення на користь позивача вартості ? частини торговельного кіоску залишено без змін.

ОСОБА_1. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив, із того що правовідносини сторін регулюються нормами цивільного законодавства України, які діяли на момент укладення угоди, і відповідно до ст. 430 ЦК УРСР (1963 року) за договором про сумісну діяльність сторони зобов’язались сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, а саме: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи, будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦК УРСР грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю.

Судом установлено, що будівництво кафе "Мисливець", яке знаходиться в м. Здолбунові на вул. Мазепи 2а, розпочато в 1999 році, а в експлуатацію прийнято 10 грудня 2002 року. Згідно з наданими документами будівельні роботи та необхідна інженерно-технічна документація проведені й виготовлені за замовленням відповідача ОСОБА_2..

З довідки відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Здолбунівської райдержадміністрації встановлено, що на час перереєстрації об’єкта для завершення будівельних робіт на підставі дозволу № 4 від 28 лютого 2001 року стан виконання будівельних робіт у спірному приміщенні складав 85 %, тобто ця частина будівлі належала відповідачеві ОСОБА_2 на момент укладення сторонами угоди про спільну діяльність.

Ураховуючи те, що після укладення угоди про спільну діяльність сторонами спільно добудовано приміщення кафе, що складає 15 %, частка позивача в спірному приміщенні правильно визначена судом у розмірі 7,5%, що складає 3/40 частини спірного кафе.

Виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК УРСР спірне приміщення є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, виділ частки, яка належить позивачеві, у розмірі 3/40 частин є неможливим, оскільки ця частка є незначною, а кафе єдиним цілісним і неподільним комплексом, то відповідно до ч. 2 ст. 364 ЦК УРСР виділ частки майна є неможливим.

Апеляційним судом ретельно перевірені доводи сторін і суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому що грунтуються на законі; за позивачем необхідно визнати право власності на належну йому частку в спільному майні, а саме на 3/40 частин кафе "Мисливець", тому договір дарування, укладений між відповідачами, підлягає визнанню частково недійсним у частині належної позивачу частки, оскільки укладений не згідно з вимогами закону і порушує права позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи позивача не спростовують висновків суду, ним не зазначено які саме порушення матеріального права допущені судом, а мова в скарзі іде лише стосовно оцінки наданих сторонами доказів.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області від 23 квітня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.