6-24200св09 Про визнання недійсним договору дарування квартири - 16.12.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від

31 липня 2009 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1. та ОСОБА_2, в якому просив поновити йому строк для звернення до суду за поновленням порушеного права та визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 грудня 2002 року між ОСОБА_1. і

Зазначав, що 21 лютого 2002 року він із дружиною – відповідачкою ОСОБА_1. – на підставі договору купівлі-продажу за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1, однак покупцем у вказаному договорі купівлі-продажу була зазначена лише ОСОБА_1.

У вказаній вище квартирі мешкав його син, ОСОБА_4., із сім’єю: дружиною, ОСОБА_5., яка є дочкою відповідачки ОСОБА_2, та дочкою.

Посилаючись на те, що спірна квартира придбана під час шлюбу, а він згоди на укладення договору дарування не давав, просив його позовні вимоги задовольнити, визнати договір дарування недійсним.

У подальшому змінив підстави позову, посилаючись на те, що він не давав згоди на дарування спірної квартири, і на те, що договір дарування укладався без наміру створити юридичні наслідки, лише про людське око, оскільки обставини змусили його дружину подарувати квартиру: вона мала подвійне громадянство – України та Російської Федерації – й отримувала пенсію в обох державах, у зв’язку із цим, боячись притягнення до кримінальної відповідальності та можливої конфіскації майна, вона й уклала зазначений вище договір дарування, та просив визнати договір дарування, укладений 12 грудня 2002 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2, мнимим.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 9 червня 2009 року позов ОСОБА_3. задоволено. ОСОБА_3 поновлено процесуальний строк для звернення до суду за поновленням порушеного права. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 12 грудня 2002 року між ОСОБА_1. та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Казаковою Т.П., з моменту його укладення.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2009 року рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 9 червня

2009 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_3. відмовлено.

ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення Пролетарського районного суду м. Донецька від 9 червня 2009 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що договір дарування від 12 грудня 2002 року є мнимим, оскільки ОСОБА_1. та ОСОБА_2 уклали його лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

Згідно із ч. 1 ст. 41 Цивільного кодексу УРСР (далі – ЦК УРСР (1540-06) )

1963 року угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР 1963 року недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).

Згідно із ч. 1 ст. 243 ЦК УРСР 1963 року за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Судом установлено, що відповідачці ОСОБА_1. на підставі договору купівлі-продажу від 21 лютого 2002 року належала квартира АДРЕСА_1, яка була придбана відповідачкою в період шлюбу з позивачем.

12 грудня 2002 року ОСОБА_1. подарувала зазначену вище квартиру відповідачці ОСОБА_2, про що між сторонами укладено договір дарування.

У нотаріальній конторі позивачем ОСОБА_3. у письмовій формі була надана згода на укладення його дружиною договору дарування з

ОСОБА_2, його підпис засвідчено приватним нотаріусом.

У квартирі АДРЕСА_1 після її придбання мешкав його син, ОСОБА_4., із сім’єю: дружиною, ОСОБА_5., яка є дочкою відповідачки ОСОБА_2, та дочкою. Після укладення договору дарування між ОСОБА_1. та ОСОБА_2 у спірній квартирі продовжував проживати ОСОБА_6 із сім’єю.

Відповідачка ОСОБА_2 до квартири не вселилась, однак прийняла квартиру в дар та оформила на себе право власності на вказане нерухоме майно.

Крім того, ОСОБА_2 частково брала участь в оплаті витрат на утримання спірної квартири та комунальних послуг.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в позові, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку уклали договір дарування, під час його укладення була отримана згода ОСОБА_3. на відчуження, підпис якого на заяві про надання згоди засвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Казаковою Т.П., а належних доказів мнимості угоди, тобто відсутності наміру створити юридичні наслідки, позивачем суду не надано.

Розглядаючи справу, апеляційний суд всебічно та повно з’ясувавши обставини справи, належним чином дослідивши надані докази, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог

ОСОБА_3. та застосував саме ті норми матеріального закону, які підлягали застосуванню в цьому випадку.

Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду – залишити без змін.