6-20406св08 Про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ - 11.02.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ,

У жовтні 2006 року позивачка, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначала, що з 1979 року до 1991 року вони з відповідачем перебували в шлюбі. Після розірвання шлюбу до серпня 2006 року проживали однією сім'єю та вели спільне господарство.

26 травня 2006 року ОСОБА_2 купив шість земельних ділянок для садівництва, які розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Посилаючись на те, що земельні ділянки придбані за спільні сімейні кошти, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на Ѕ частину майна - три земельні ділянки.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 липня 2008 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площею 0,1075 га, 0,1065 га, 0,0967 га та припинено право власності ОСОБА_2 на ці земельні ділянки. Залишено у власності ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,1085 га, 0,1032 га та 0,0996 га.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Районний суд, задовольняючи позов, виходив із того, що, хоча сторони 17 вересня 1991 року розірвали шлюб, проте продовжували проживати однією сім'єю та вести спільне господарство до серпня 2006 року, а тому застосував ст. 74 СК України.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що з 23 листопада 1979 року до 17 вересня 1991 року сторони перебували в шлюбі.

26 травня 2006 року за договорами купівлі-продажу ОСОБА_2 купив шість земельних ділянок для садівництва, які розташовані на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, та 4 липня 2006 року отримав державні акти на право власності на землю (а.с. 158-163, 9-14,). Указані земельні ділянки були придбані відповідачем у період, коли він не перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу - "Право спільної сумісної власності подружжя".

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) роз'яснено, що при застосуванні ст. 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Задовольняючи позов, суд в основу рішення поклав показання свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - про те, що сторони після розірвання шлюбу проживали разом, вели спільне господарство та припинили спільне проживання в серпні 2006 року. Також суд взяв до уваги довідку з приватної лікувальної установи про виклик швидкої допомоги для ОСОБА_2 10 березня 2006 року за місцем проживання позивачки: АДРЕСА_1. При цьому суд визнав ці докази достовірними та відхилив докази й заперечення відповідача про те, що він з 2004 року перебуває у фактичних шлюбних відносинах із ОСОБА_6 та ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народилася дитина (у матеріалах справи є свідоцтво про народження дитини).

За змістом ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення вказаної норми та ст. 213 ЦПК України суд не зазначив, чому надає перевагу одним доказам над іншими; належним чином не перевірив доводи відповідача про те, що він з 2004 року має іншу сім'ю та дитину, позивачка не працює, а тому не мала будь-яких коштів для придбання спірного майна.

Посилання суду на те, що ОСОБА_1 давала згоду на придбання земельних ділянок за спільні кошти (а.с. 150) не має правового значення, оскільки така угода укладається одним з подружжя при відчуженні спільного майна, а не при його придбанні.

Апеляційний суд зазначених недоліків не усунув і залишив рішення районного суду без змін.

За таких обставин рішення районного суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 5 лютого 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.