Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, комунального госпрозрахункового житлово-експлуатаційного підприємства "Центральне" (далі – КГЖЕП "Центральне") про визнання права на користування житловим приміщенням та реєстрацію в житловому приміщенні за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 6 листопада 2007 року,

У червні 2007 року ОСОБА_1 звернулася в порядку ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу України (далі – ЖК України (5464-10) ) до суду із зазначеним позовом. В обгрунтування своїх вимог указувала, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 21 листопада 2001 року шлюб між ними розірвано. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_3, 1984 року народження, який після розірвання шлюбу залишився проживати з батьком, та неповнолітню доньку – ОСОБА_4, 1990 року народження, яка залишилася проживати з нею.

5 січня 1993 року згідно з обмінним ордером № 943 від 28 грудня 1992 року сторони стали мешкати у квартирі АДРЕСА_1. У вказаній квартирі ОСОБА_1 була прописана й проживала як АДРЕСА_2, хоча фактично продовжує мешкати у спірній квартирі, оскільки з 1984 року й до теперішнього часу працює дільничним лікарем-терапевтом у Кременчуцькій першій міській лікарні ім. О.Т. Богаєвського. У спірній квартирі вона проживає без реєстрації, тому що відповідачі заперечують проти її реєстрації.

У січні 2007 року позивачка звернулася до КГЖЕП "Центральне" з проханням зареєструвати її в спірній квартирі, однак отримала відмову. Для того, щоб зареєструватися у квартирі, їй на підставі вимог ст. 65 ЖК України необхідна письмова згода відповідачів.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 6 листопада 2007 року, позов задоволено. Постановлено: визнати за ОСОБА_1 право користування жилим приміщенням у квартирі АДРЕСА_1; зобов’язати КГЖЕП "Центральне" зареєструвати ОСОБА_1 у вказаній квартирі.

ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення й відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивачка, колишній член сім’ї наймача, проживає в квартирі АДРЕСА_1 з 1993 року. Незважаючи на те, що з 2003 року вона була знята з реєстрації в указаній квартирі, позивачка залишилась проживати в ній, оскільки працює в м. Кременчуці, а тому відповідно до ст. 64 ЖК України має такі самі права та обов’язки як наймач та члени його сім’ї. Судом також урахована та обставина, що спірна квартира була надана наймачу – відповідачу ОСОБА_2 – на сім’ю у складі чотирьох осіб, у тому числі й на позивачку у справі.

Доводи ОСОБА_2 про те, що позивачка в 2003 році виїхала на інше постійне місце проживання до м. Полтави та не мешкає в спірній квартирі, не доведені відповідачем. ОСОБА_2 і його син, ОСОБА_3, під час розгляду справи в судах на зазначені обставини не посилалися і відповідних доказів суду не надали. Хоча відповідачі не давали своєї письмової згоди на проживання позивачки в спірній квартирі, але й не заперечували проти її проживання; з 2003 року вони не звертались до суду з позовами про виселення ОСОБА_1, не звертались із заявами про порушення позивачкою їхніх житлових прав, єдиною підставою заперечення позовних вимог зазначали лише те, що позивачці на праві приватної власності належить двокімнатна квартира в м. Полтаві, в якій вона може мешкати разом із неповнолітньою дочкою – ОСОБА_4

Посилання відповідача ОСОБА_2. на те, що його син за станом здоров’я потребує окремої кімнати для проживання, також правильно не взято до уваги, тому що спір сторін виник про визнання права на житло, а не про надання житла; сторони мешкають спільно в спірній квартирі; відповідач в суді першої інстанції не заперечував той факт, що саме позивачка сплачує половину платежів на користування спірним житлом.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущено порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст.ст. 338 – 341 ЦПК України (1618-15) як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 28 серпня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 6 листопада 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.