Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_6 на постанову начальника управління Служби безпеки України у Волинській області про відмову у відшкодуванні шкоди, за касаційною скаргою управління Служби безпеки України у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 3 лютого 2005 року та касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 3 лютого 2005 року,

У червні 2004 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названою скаргою.

Зазначав, що постановою старшого слідчого в ОВС СВ УСБУ у Волинській області від 23 лютого 2004 року відносно нього та ОСОБА_7 було закрито кримінальну справу за обвинуваченням у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 201 і ч. 3 ст. 212 КК України, в зв'язку з недоведеністю їх участі у вчиненні злочинів та скасовано запобіжний захід – підписку про невиїзд. До цього в даній справі, порушеній 11 травня 2002 року, велося досудове слідство, а постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 23 червня 2004 року вона направлялася для додаткового розслідування.

19 квітня 2004 року він звернувся із заявою до начальника УСБУ у Волинській області про виплату йому 14000 грн., витрачених на допомогу адвоката в даній кримінальній справі.

Оскільки постановою начальника УСБУ у Волинській області від 18 травня 2004 року в задоволенні заяви було відмовлено, ОСОБА_6 просив суд визнати цю постанову неправомірною та зобов'язати начальника УСБУ у Волинській області винести постанову про виплату йому 14000 грн. на відшкодування коштів, витрачених у зв’язку з наданням юридичної допомоги.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2004 року скаргу задоволено: постанову начальника УСБУ у Волинській області від 18 травня 2004 року про відмову ОСОБА_6 у виплаті понесених ним витрат на правову допомогу в сумі 14000 грн. визнано неправомірною та зобов’язано начальника УСБУ у Волинській області винести постанову про виплату ОСОБА_6 вказаної суми.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 3 лютого 2005 року рішення місцевого суду змінено: зобов'язано начальника УСБУ у Волинській області винести постанову про виплату скаржникові 1500 грн. на відшкодування сум, сплачених у зв'язку з наданням юридичної допомоги, а в решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

УСБУ у Волинській області у касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, поставило питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга УСБУ у Волинській області – задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи скаргу, місцевий суд виходив із того, що постанова посадової особи УСБУ у Волинській області є неправомірною, оскільки суперечить вимогам Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) (далі – Закон), тому понесені ОСОБА_6 витрати на оплату юридичної допомоги мають бути відшкодовані в повному обсязі .

Змінюючи рішення місцевого суду, апеляційний суд дійшов висновку, що сума витрат н а оплату юридичної допомоги з урахуванням обсягу допомоги, її складності та розумності меж оплати підлягає зменшенню.

Проте повністю погодитися з висновками судів не можна.

Відповідно до п. 12 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 року № 6/5/3/41, у разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може згідно з ч. 2 ст.12 Закону оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемлюють права громадян.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 248-7 ЦПК України 1963 року, що діяв на час вирішення справи, при встановленні обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує орган державної влади чи посадову особу задовольнити вимогу заявника і усунути порушення.

Однак, місцевий суд, вирішуючи справу, на ці вимоги процесуального закону уваги не звернув. Так, скасовуючи постанову та покладаючи на посадову особу обов’язок винести постанову про виплату ОСОБА_6 саме 14000 грн. на відшкодування суми, витраченої на послуги адвоката, суд не врахував, що такі вимоги виходять за межі скарги, оскільки вимоги щодо визначення розміру відшкодування є вимогами позовного характеру, які мають вирішуватися в позовному провадженні.

Таку ж помилку допустив і апеляційний суд, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування.

Таким чином, місцевий суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин, не уточнив вимог заяви та не визначив процедуру її розгляду, а, визначивши розмір відшкодування, не вирішив питання щодо залучення до участі в справі відповідного органу Державного казначейства України.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, в порушення вимог ст. 301 ЦПК України 1963 року на зазначені обставини уваги не звернув, та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково, а касаційну скаргу управління Служби безпеки України у Волинській області задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 3 лютого 2005 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.