Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року

у справі № 815/2489/15

за позовом Спільного підприємства у вигляді Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбалктермінал"

до Державної податкової інспекції у м.Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

Спільне підприємство у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю "Трансбалктермінал" (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 6 лютого 2015 року № 0000112201 та від 31 березня 2014 року № 0000342201.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року,яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року, позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 6 лютого 2015 року № 0000112201 та від 31 березня 2014 року № 0000342201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи на порушення судами норм матеріального та процесуального права, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю- доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку Товариства, за результатами якої складено акт від 22 січня 2015 року № 090/15-03-22-01-0302/24528065, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України), в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 1 157 758 гривень;

- пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, на 16 431 гривень

На підставі вищевказаного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 6 лютого 2015 року:

- № 0000112201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 1 157 758 гривень.

- № 0000102201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 24 647 гривень, серед яких 16 431 гривень за основним платежем та 8216 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Рішенням Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 16 березня 2015 року № 849/10/15-32-10-02-07 скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 лютого 2015 року № 0000102201 в частині збільшення податку на додану вартість на 9 785 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 4 893 гривень.

На підставі акта прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 березня 2015 року № 0000342201, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 9 969 гривень, із них: основний платіж - 6 646 гривень, штрафні (фінансові) санкції - 3 323 гривень.

Фактичною підставою донарахування грошових зобов'язань на підставі оскаржених позивачем податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що позивач:

- безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та результатами операцій з ПП "Центр спеціальних робіт", оскільки первинні документи, на думку податкового органу, заповнені з порушеннями, адже у податковій накладній відсутній опис обладнання, що поставлений контрагентом;

- не мав господарської мети при реалізації товару нерезиденту, адже при визначенні доходу позивач не перерахував кошти в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів, у зв'язку із чим реалізував товар за ціною нижче собівартості.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, не погодилися із такими висновками відповідача та зазначили, що позивач включив суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту на підставі податкової накладної, що складена з дотримання положень чинного законодавства, та цілком обґрунтовано при визначенні доходу застосовував курс валют, що діяв на час здійсненої нерезидентом 100% передоплати.

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність чинному законодавству прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ПП "Центр спеціальних робіт" 04 березня 2014 року укладено договір підряду щодо постачання і здійснення монтажу системи пожежної безпеки (сухотруб водопровідного пожежогасіння) та виконання робочої документації на об'єкті замовника.

20 березня 2014 року позивачем проведена передплата в сумі 39 877,20 гривень, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

Також за фактом першої події (надходження коштів) постачальник виписав податкову накладну від 20 березня 2014 року № 16, де в номенклатурі товарів/послуг продавця зазначено "постачання товарів".

Як підтверджується матеріалами справи, контрагентом поставлено позивачу витратні матеріали для монтажу системи пожежної безпеки обладнання та використано їх для виконання робіт, що підтверджується копіями прибуткової накладної, видаткової накладної та акта прийому-здачі робіт.

Надаючи оцінку доводам відповідача про відсутність у позивача підстав включати до складу податкового кредиту суми на підставі податкової накладної від 20 березня 2014 року № 16, колегія суддів акцентує увагу на такому.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України (2755-17) .

Так, за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положення пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України передбачають, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Аналіз наведених норм підтверджує висновок про те, що платник податків може включити до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами фактичного здійснення операцій, що підтверджується, зокрема, податковою накладною, в якій міститься, зокрема, опис (номенклатура) товарів/послуг. Водночас, заповнення податкової накладної із допущенням недоліків саме по собі не призводить до неможливості ідентифікації факту і змісту господарської операції (за умови належного заповнення інших реквізитів податкової накладної). Варто відмітити й те, що умовою документального підтвердження сум податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені, а операції дійсно відбулись; відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю податкових накладних до обліку.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судами попередніх інстанцій, спірна податкова накладна складена постачальником за фактом передплати, відповідає положенням пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, оскільки місить номенклатуру "постачання товарів". Відсутність в податковий накладній детального опису товарів, що постачаються, не суперечить положенням чинного законодавства та не виключає право платника податків включати на підставі такої накладної суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про необґрунтованість прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення від 31 березня 2014 року № 0000342201.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем на підставі договору від 3 серпня 2014 року отримано від TOB "Кернел-Трейд" олію соняшникову нерафіновану в кількості 4122,137 метричних тон на суму 36 068 698,75 грн.

20 серпня 2014 року між Товариством і компанією Inerko Trade S.A. (покупець) укладено контракт № 1415-SFO-I-TBT щодо продажу олії соняшникової нерафінованої, українського походження, у кількості 4200 мт. +/- 15% за ціною 655 дол. США за 1 мт.

27 серпня 2014 року позивачем (продавцем) отримана передплата за договором від контрагента - компанії Inerko Trade S.A., у розмірі 2 700 000,00 доларів США, що підтверджується випискою банку АТ "УКРСИББАНК".

На дату отримання передплати курс долара США, встановлений НБУ по відношенню до гривні, становив 13,890974 гривень за 1 долар США. Відповідно гривневий еквівалент отриманих позивачем коштів склав 2 700 000 доларів США х 13,890974 гривень / дол. = 37505629,80 гривень, що підтверджується відповідною випискою банку.

Разом з тим, відповідач вважає, що при обрахунку доходу внаслідок реалізації товару позивач повинен був використовувати курс валюти, що діяв на час фактичної передачі товару нерезиденту.

Надаючи оцінку таким висновкам податкового органу, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 153.1.1 пункту 153.1 статті 153 Податкового кодексу України доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату визнання таких доходів згідно з цим розділом, а в частині раніше отриманої оплати за курсом, що діяв на дату її отримання.

Аналіз наведеної норми підтверджує висновок про те, що при отриманні доходів в іноземній валюті вони перераховуються за курсом, що діяв на дату отримання передоплати.

Оскільки позивач отримав від нерезидента передоплату, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відповідність вимогам чинного законодавства дій позивача, що полягали в перерахунку отриманої іноземної валюти за офіційним курсом національної валюти, що діяв на час отримання передоплати.

Таким чином, суди обґрунтовано задовольнили й позовну вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 6 лютого 2015 року № 0000112201.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05 червня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.