Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючої: Гончар Л.Я.,

Суддів: Мороза В.Ф.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації АТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В., в якому просив:

визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації а АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо не включення ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до загального переліку осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за вкладами в АТ "Дельта Банк", відповідно до договору від 13.02.2015 № 021-13558-130215 банківського вкладу (депозиту) у доларах США в сумі 6700,00 (шість тисяч сімсот доларів США 00 центів);

зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплати відшкодування за рахунок Фонду, ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) вкладнику ПАТ "Дельта Банк" відповідно до договору від 13.02.2015 № 021-13558-130215 банківського вкладу (депозиту) у доларах США в сумі 6700,00 (шість тисяч сімсот доларів США 00 центів);

зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб прийняти рішення про включення ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до договору від 13.02.2015 № 021-13558-130215 банківського вкладу (депозиту) у доларах США в сумі 6700,00 (шість тисяч сімсот доларів США 00 центів), на підставі додаткової інформації, наданої уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації а АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, провадження у справі закрито.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 із посиланням на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

При цьому, суди послалися на правову позицію Верховного суду України, викладену в постанові від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від зазначеної правової позиції Верховного Суду України, з огляду на наступне.

Нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Тобто, нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України (1798-12) .

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Колегія суддів звертає увагу, що у даній справі розглядаються спірні правовідносини у рамках норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) . Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) є спеціальним, нормами якого регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.

Системний аналіз викладених норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) дає суду підстави вважати, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку, в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.

Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.

В даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України на підставі Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (4452-17) , якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, в даному випадку норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) до спірних правовідносин не застосовуються.

Крім того, за змістом статей 17, 34, 36, 54 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) на банки не поширюється.

Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

З огляду на викладене, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, враховуючи зазначені норми чинного законодавства, а також з метою дотримання вимог статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення за наявності підстав, які тягнуть за собою обов'язкове скасування судового рішення.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми процесуального права, що призвело до постановлення незаконних ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, що тягне за собою обов'язкове скасування судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року у справі № 813/5911/15 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.