6-15036св08 Про усунення перешкод у користуванні майном та виселення - 21.01.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення,

У липні 2007 року позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що відповідачі незаконно проживають у належному йому нежилому приміщенні готельного комплексу "Феофанія", що за адресою: АДРЕСА_1.

Просив усунути перешкоди в користуванні приміщенням шляхом виселення відповідачів у житлове приміщення, яке він надає їм у власність.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року позов задоволено. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з приміщення № 4, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у квартиру АДРЕСА_2, яка надається ОСОБА_1 їм у власність.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2008 року рішення суду залишено без змін, однак зазначено, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підлягають виселенню у квартиру АДРЕСА_3, яка надається ОСОБА_1 їм у власність.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 просять зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що відповідачі, займаючи нежиле приміщення, яке правомірно перебуває у власності позивача, створюють перешкоди в здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Апеляційний суд залишив рішення районного суду в силі, однак, вважаючи, що суд першої інстанції допустив технічну помилку, вказав номер квартири, в яку підлягає вселенню сім'я ОСОБА_2, не АДРЕСА_2, а АДРЕСА_3, оскільки в договорі купівлі-продажу від 1 серпня 2007 року, укладеному між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, зазначена саме квартира АДРЕСА_3.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Судом установлено, що сім'я ОСОБА_2 проживає у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1, який належав НАН України.

Вселився він із сім'єю у вказану квартиру на підставі ордера № 8597 від 16 січня 1963 року. Статус квартири як жилої підтверджується, зокрема, рішенням Радянського народного суду м. Києва від 19 листопада 1987 року, копією ордера, довідкою за формою № 3 від 17 січня 2007 року (а.с. 76-79).

У подальшому готельний комплекс "Феофанія", в якому знаходиться й зазначена квартира, за договорами купівлі-продажу переходив у власність до різних осіб. За останнім договором купівлі-продажу від 26 грудня 2006 року нежиле приміщення перейшло у власність до позивача ОСОБА_1, який і пред'явив до відповідачів позов про виселення, посилаючись на те, що останні мешкають у нежилому приміщенні.

Відповідно до ст. ст. 7, 8 ЖК України виключення з житлового фонду жилих приміщень здійснюється виключно за рішенням виконкому, а відомчого фонду - за пропозиціями відповідних міністерств, комітетів, відомств, центральних органів громадських організацій.

Радянська районна державна адміністрація м. Києва в грудні 1995 року розглянула питання щодо статусу приміщень готельного комплексу "Феофанія" та затвердила акт про непридатність для проживання приміщень 1-5 поверхів правого крила будинку АДРЕСА_1. Однак у матеріалах справи відсутні будь-які розпорядчі документи щодо переведення жилих приміщень у нежилі, а, навпаки, містяться документи про те, що спірна квартира має статус саме жилого приміщення.

У порушення вимог ст. 213 ЦПК України суди цього не з'ясували та не взяли до уваги, що сам факт переходу права власності до іншої особи на нежилі приміщення, в складі яких є інші житлові приміщення, не може бути приводом до позбавлення права мешканців на житлову площу, яку вони отримали на законних підставах.

Що стосується надання відповідачам у власність квартири АДРЕСА_3 та вселення їх у цю квартиру, то суди також не з'ясували, що це за квартира, чи придатна вона для проживання, чи відповідає санітарним та технічним вимогам, як того вимагає ст. 50 ЖК України.

Крім того, у матеріалах справи (а.с. 116-118) є мирова угода й ухвала Радянського районного суду м. Києва від 15 січня 1996 року у справі за позовом готельного комплексу "Феофанія" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення про затвердження мирової угоди, згідно з якою сторони погодилися переселитися у дві двокімнатні квартири АДРЕСА_2. Суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не з'ясував, чому не була виконана ухвала суду, у зв'язку з якими обставинами заявлявся цей позов.

Оскільки вказані порушення судами норм матеріального та процесуального права привели до неправильного вирішення справи, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2007 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.