Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Енергодарського міського суду Запорізької області від 12.05.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, Енергодарської міської ради Запорізької області, міського голови Наумичева І.М, виконувача обов'язків міського голови Музики П.О. про поновлення порушених конституційних трудових прав та відшкодування моральної шкоди,

В січні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Енергодарської міської ради Запорізької області, Енергодарської міської ради Запорізької області, міського голови Наумичева І.М, виконувача обов'язків міського голови Музики П.О. про стягнення солідарно з відповідачів розрахунку у зв'язку зі звільненням в сумі 72026,87 грн. за вирахуванням всіх обов'язкових відрахувань у вигляді податків та зборів згідно чинного законодавства; середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 08.11.2010 р. до 31.12.2014 р. в сумі 1059424,35 грн.; відшкодування моральної шкоди в сумі 10000,00 грн.

Постановою Енергодарського міського суду Запорізької області від 12.05.2015 р., залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015 р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що постановою Енергодарського міського суду Запорізької області від 05.01.2011 р., залишеною без змін ухвалами Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2012 р. та Вищого адміністративного суду України від 28.01.2014 р., визнано незаконним та скасовано рішення 41 (позачергової) сесії Енергодарської міської ради п'ятого скликання № 17 від 26.05.2010 р. "Про дострокове припинення повноважень міського голови ОСОБА_4, визнано ОСОБА_4 звільненим з посади міського голови м.Енергодар Запорізької області у зв'язку із закінченням повноважень відповідно до ч.1 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", зобов'язано Енергодарську міську раду Запорізької області внести зміни до трудової книжки ОСОБА_4, сформулювавши запис № 19 як "звільнений у зв'язку із закінченням повноважень відповідно до ч.1 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", та стягнуто з Енергодарської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2010 р. по 08.11.2010 р. в сумі 72026,87 грн. за вирахуванням всіх обов'язкових відрахувань у вигляді податків та зборів згідно чинного законодавства.

Позивач неодноразово звертався до Енергодарської міської ради та міського голови з вимогою виконати рішення суду від 05.01.2011 р. (заяви ОСОБА_4 від 05.12.2012 р., від 11.02.2012 р., від 11.03.2014 р., від 20.06.2014 р.).

Проте, Виконавчий комітет Енергодарської міської ради Запорізької області в листах-відповідях від 20.12.2012 р., від 25.02.2013 р., від 24.03.2014 р., від 22.04.2014 р., від 04.07.2014 р. спочатку повідомляв про те, що рішення суду буде виконано після закінчення його перегляду в касаційному порядку, а в подальшому посилався на відсутність бюджетного фінансування для проведення позивачеві відповідних виплат.

Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.2 та ч. 3 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із ч.1 ст. 255 КАС України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Як вже вказувалось в цій ухвалі, постановою Енергодарського міського суду Запорізької області від 05.01.2011 р., зокрема, стягнуто з Енергодарської міської ради Запорізької області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.06.2010 р. по 08.11.2010 р. в сумі 72026,87 грн. за вирахуванням всіх обов'язкових відрахувань у вигляді податків та зборів згідно чинного законодавства, а тому суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні заявленої у даній справі позовної вимоги про стягнення зазначених коштів, оскільки питання нездійснення їх виплати відповідачами має вирішуватись ОСОБА_4 в процедурі виконання судового рішення, яким такі виплати йому присуджено.

Що ж до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 08.11.2010 р. до 31.12.2014 р. в сумі 1059424,35 грн., то слід вказати наступне.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різницю в заробітку за час затримки.

Отже, фактично встановлена ст. 236 КЗпП України виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за своєю суттю є компенсацією особі неотриманого з вини роботодавця заробітку, внаслідок неможливості приступити до виконання обов'язків на підприємстві, установі, організації, куди його було поновлено органом, що розглядав трудовий спір, або працевлаштування на будь-яке інше підприємство, установу, організацію.

Разом з тим, як встановлено судами, після звільнення з посади міського голови наказом № 320-пр від 25.08.2010 р. ОСОБА_4 прийнятий на роботу до ВП "Запорізька АЕС" ДП НАЕК "Енергоатом" на посаду заступника головного фахівця з атомних електростанцій в Центрі підготовки ремонтного персоналу Навчально - тренувального центру ПВП з місячним окладом 9702,00 грн. й відповідно в період з 25.08.2010 р. по 11.02.2015 р. його заробітна плата склала 1225620,62 грн., що, у свою чергу, значно перевищує розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у період з 08.11.2010 р. по 31.12.2014 р. (1059424,35 грн., розрахований самим позивачем), в зв'язку з чим суди прийшли до висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог.

Водночас, за змістом ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ж з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як зазначено в пунктах 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведено, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суди правильно зазначили, що позивач не підтвердив завдання йому відповідачем моральної шкоди (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, причинно-наслідкового зв'язку з незаконними діями чи рішенням відповідача), а також не навів мотивів, з яких він виходив, визначаючи розмір останньої.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до прийняття неправильного рішення, а тому підстав для скасування ухвалених судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Енергодарського міського суду Запорізької області від 12.05.2015 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2015 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України (2747-15) .