Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській областіна постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 рокута ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 рокуу справі № 823/334/16 за позовом керівника Уманської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (надалі - керівник прокуратури)

до ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1.)

про стягнення податкового боргу, -

Керівник прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Уманської ОДПІ до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлений позов, зазначив, що 19.06.2015 року Уманською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 238-17Р, згідно з яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн., оскільки він є власником легкового автомобіля, який відповідно до вимог пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) є об'єктом оподаткування транспортним податком.

З огляду на добровільну несплату ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання, визначеної згідно із вказаним податковим повідомленням-рішенням, просив стягнути наявний податковий борг у судовому порядку.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 17.06.2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2016 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, Уманська ОДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та прийняття нового, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (п. 59.3 ст. 59 Податкового кодексу України).

За правилами п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).

При цьому п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Згідно з п. 45.1 ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою платника податків-фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі.

Як з'ясовано судами, відповідачу 23.06.2015 року направлено податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 року № 238-17Р, однак поштове відправлення повернулось до контролюючого органу з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.13). Так само, ОСОБА_1 16.10.2015 року направлено податкову вимогу від 03.10.2015 року № 898-19 про сплату податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями в розмірі 25000,00 грн., поштове відправлення з якою також повернулось до Уманської ОДПІ з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (а.с.20).

При цьому в матеріалах справи наявні відомості адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Черкаській області про те, що відповідача 27.03.2015 року (тобто до направлення податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги) знято з реєстрації за адресою, на яку надсилались вище зазначені документи, у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю (а.с.34).

З огляду на викладене, судові інстанції дійшли цілком об'єктивного висновку про те, що відповідач з об'єктивних причин не отримав розглядувані податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу, що, відповідно, не може свідчити про те, що ці документи є належним чином направленими (врученими).

Ненаправлення (невручення) податкової вимоги платнику податків, у свою чергу, позбавляє контролюючий орган права на звернення до суду з вимогою про стягнення боргу.

Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 220, - 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

Касаційну скаргу Уманської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 17 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.