Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й.,

Барсукової В.М., Луспеника Д.Д.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 14 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 9 липня 2009 року,

У жовтні 2008 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що, перебуваючи в шлюбі із ОСОБА_2, він перерахував їй електронним переказом 303 973, 09 доларів США на придбання для нього квартири в місті Севастополі, однак остання не виконала його доручення, чим порушила укладений між ними усний договір. Оскільки відповідачка ухиляється від повернення цієї суми, просив стягнути з неї 2 340 592 грн. 79 коп. (еквівалент 303 973, 09 доларів США) на підставі ст. 1008 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 14 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 9 липня 2009 року, позов задоволено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 лютого 2006 року (а.с. 8).

11 вересня 2007 року позивач зі свого банківського рахунку в банку Солт Спрінг Айленд ВС ВС, Канада здійснив електронний переказ грошових коштів в розмірі 303 973, 09 доларів США на ім’я ОСОБА_2

В банківському підтвердженні в інформації про бенефіціара зазначено: "Гроші Яна Рейнсфорда з рахунку в банку для дружини на купівлю квартири в місті Севастополі" (а.с. 14, 43).

Зазначені кошти ОСОБА_2 отримані (а.с. 14. 15).

26 листопада 2007 року на ім’я сина ОСОБА_2, ОСОБА_3, придбана АДРЕСА_1 за 1 257 500 грн. (а.с. 29).

6 грудня 2007 року ОСОБА_3, подарував цю квартиру ОСОБА_2 (а.с. 31).

Задовольняючи позов ОСОБА_1, районний суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами в усній формі було укладено договір доручення, за яким ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 укласти договір купівлі квартири на його ім’я на суму 303 973, 09 доларів США, який відповідачка не виконала, придбавши квартиру за його кошти на ім’я сторонньої для позивача особи – ОСОБА_3

При цьому вказував, що в порушення вимог ч. 1 ст. 59 СК України, відповідно до якої той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, ОСОБА_2 використала належні ОСОБА_1 кошти не в інтересах сім’ї.

Однак з висновком суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 303 973, 09 доларів США на підставі ст. 1008 ЦК України не можна погодитись із таких підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частина 1 ст. 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу, тобто правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 1003 ЦК України в договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Відповідно до ч. 1 ст. 1007 ЦК України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.

При цьому згідно із ч. 1 ст. 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Однак судами встановлено та не заперечувалося сторонами, що письмового договору між ними не укладалось і позивачем не видавалась довіреність на ім’я ОСОБА_2 у порядку ст. ст. 1003, 1004, 1007 ЦК України.

Крім того, як убачається зі звітної інформації щодо операції з оплати коштів у графі "інформація про бенефіціара" указано: "гроші Яна Рейнсфорда з рахунку в банку для дружини на купівлю квартири" (а.с. 14) не вказано, на чиє ім’я ОСОБА_2 повинна придбати квартиру за отримані від позивача кошти.

Таким чином, висновок суду про укладення між сторонами договору доручення на придбання квартири та невиконання його ОСОБА_2 є помилковим, не відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

За таких обставин висновок суду про те, що ОСОБА_2 не виконала доручення чоловіка й зобов’язана повернути кошти, отримані за дорученням, не відповідає матеріалам справи, а тому судові рішення про задоволення позову ОСОБА_1 із цих підстав не можна визнати законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Оскільки право визначати предмет і правові підстави позову законом надано позивачеві, то відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суду необхідно було уточнити зміст позовних вимог, ураховуючи, що при зверненні до суду ОСОБА_1 підставою позову вказав ст. 1008 ЦК України та посилався на те. що ОСОБА_2 без законних підстав володіє його особистими грошовими коштами, які не є їхнім спільним сумісним майном. Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Однак у порушення ст. ст. 10, 213, 214 ЦПК України суд не уточнив підставу заявленого позову та не вжив передбачених законом заходів для правильного вирішення спору.

За таких обставин судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 14 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 9 липня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Ленінського районного суду м. Севастополя.

Ухвала оскарженню не підлягає.