Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:

Іваненко Я.Л., Загороднього А.Ф., Мойсюка М.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Закарпатського обласного військового комісаріату про визнання наказу незаконним та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року,

У травні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до Закарпатського обласного військового комісаріату, в якому просив: визнати незаконним наказ військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 17 квітня 2015 року № 101 про виключення підполковника ОСОБА_4 зі списку особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області без повного розрахунку за нормами забезпечення; зобов'язати військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату скасувати наказ (по стройовій частині) від 17 квітня 2015 року № 101 та видати новий наказ про виключення підполковника ОСОБА_4 зі списків особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області після повного проведення з ним усіх належних розрахунків; зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваний наказ про виключення його зі списків особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області є неправомірним, оскільки відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 17 квітня 2015 року № 101 про виключення позивача зі списку особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області без повного розрахунку за нормами забезпечення. Зобов'язано військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату скасувати наказ (по стройовій частині) від 17 квітня 2015 року № 101 та видати новий наказ про виключення підполковника ОСОБА_4 зі списку особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області після виплати заборгованості по недоотриманому речовому майну в розмірі 8423,77 грн. У задоволенні решти позовних вмог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено позивачу у задоволенні позовних вимог. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування доводів касаційної скарги вказує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції, що на момент його звернення за отриманням грошової компенсації замість речового майна він не мав права на отримання такої компенсації, оскільки був звільнений у запас. Зазначає, що перед виключенням зі списків особового складу військового комісаріату він звертався до відповідача з рапортами про проведення з ним розрахунку та виплату всіх видів забезпечення, а саме: компенсації за недоотримане речове майно, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, підполковник запасу, проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах України у період з 1992 року по 2015 рік.

На підставі наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 03 березня 2015 року № 82 ОСОБА_4 звільнений в запас з посади військового комісара Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області.

На виконання зазначеного наказу наказом військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 17 квітня 2015 року № 101 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_4, військового комісара Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області, з 17 квітня 2015 року виключено зі списків особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області та всіх видів забезпечення.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виключення ОСОБА_4 зі списків особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області без проведення з ним повного розрахунку по всіх видах забезпечення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача виключено зі списків особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області до проведення з ним усіх необхідних розрахунків та без його згоди, що не відповідає вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) .

Скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалюючи в цій частині рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на момент звільнення з військової служби та виключення зі списку особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області позивач не мав права на виплату компенсації за неотримане речове забезпечення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України частково погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (2232-12) (далі - Закон № 2232).

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (частина 9 статті 26 Закону № 2232).

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (1153/2008) (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 1153/2008), визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Тобто, виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судами попередніх інстанцій, на час прийняття оскаржуваного наказу про виключення позивача зі списків особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області, відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків, хоча позивач подавав рапорти про проведення таких розрахунків, зокрема, 17 лютого 2015 року, тобто до виключення його зі списків особового складу військового комісаріату.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII (2011-12) ; у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ дію частини 2 статті 9 Закону № 2011-XII призупинено в частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 року № 328-V (328-16) статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а вказаний Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання грошової компенсації замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна в розмірі вартості зазначених предметів.

Згідно із Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI (107-17) частину 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ було виключено, однак зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II вказаного Закону, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (v010p710-08) визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними).

При цьому положення частини 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Враховуючи викладене та встановлені обставини справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що позивач не має права на виплату компенсації замість речового майна як військовослужбовець, який звільнений в запас.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки позивача виключено зі списків особового складу до проведення з ним усіх необхідних розрахунків та без його згоди, що не відповідає вимогам Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, оскаржуваний наказ військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 17 квітня 2015 року № 101 про виключення позивача зі списку особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області є незаконним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитися з висновком суду першої інстанції, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом, зокрема, зобов'язання військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату видати новий наказ (по стройовій частині) про виключення підполковника ОСОБА_4 зі списків Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області після повного проведення з ним усіх належних розрахунків.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є - здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача видати новий наказ (по стройовій частині) про виключення позивача зі списків Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області після повного проведення з ним усіх належних розрахунків є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Отже, суд першої інстанції, дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Враховуючи те, що у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, тому відповідно до пункту 4 частини 1 статті 223 та статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити рішення суду першої інстанції, яке є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2016 року скасувати.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини постанови у наступній редакції:

"Скасувати наказ військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату від 17 квітня 2015 року № 101 про виключення позивача зі списку особового складу Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області".

В решті постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2015 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.