Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Головчук С.В., Мойсюка М.І. (доповідач),

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року, -

У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі - ТУ ДСА), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Хмельницькій області (далі - ДКСУ) в якому просив: визнати неправомірними дії відповідача в частині не нарахування та не виплати йому заробітної плати за період з 26 жовтня по 31 грудня 2014 року відповідно до частини 1 статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ (2453-17) ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (1697-18) (далі - Закон № 1697-VII (1697-18) ), а з 29 березня 2015 року (і по день ухвалення рішення у справі) - відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ "Про забезпечення права на справедливий суд" (192-19) (далі - Закон № 192-VІІІ (192-19) , спірні дії, спірна заробітна плата відповідно) з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячної премії, надбавки за високі досягнення, надбавки за вислугу років, ранг, тощо); зобов'язати ТУ ДСА здійснити перерахунок спірної заробітної плати.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відмова відповідача у нарахуванні і виплаті йому у спірні періоди заробітної плати в розмірі, встановленому вищевказаними правовими нормами законодавства є протиправною, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Оскаржуваною постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано останнього здійснити позивачу спірний перерахунок заробітної плати у періоди з 26 жовтня по 31 грудня 2014 року та з 29 березня по 8 вересня 2015 року, в решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених вимог, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов апеляційний суд виходив з того, що позивач має право на спірний перерахунок заробітної плати, а тому відмова відповідача у здійсненні такого не ґрунтується на вимогах закону, яким врегульовано спірні правовідносини.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що позивач у спірні періоди працював на посаді помічника судді місцевого суду, а його заробітна плата нараховувалась і виплачувалась виходячи з розміру посадового окладу 1218 гривень.

В подальшому позивач звертався до відповідача з заявою про здійснення йому спірного перерахунку заробітної плати, однак ТУ ДСА листом повідомила ОСОБА_4 про відсутність правових підстав для проведення такого.

Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII (1697-18) , яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII (1697-18) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ (2453-17) .

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ (192-19) затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ (2453-17) , стаття 147 якого встановила, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ (192-19) Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин 7, 8 статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII (3723-12) ), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР (108/95-ВР) ), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (2456-17) (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) визначено, що норми і положення, зокрема, частини 1 статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ (2453-17) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 (268-2006-п) "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова КМУ № 268 (268-2006-п) ), зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII (1697-18) та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ (192-19) обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови КМУ № 268 (268-2006-п) щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (719-18) та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (80-19) видатки на реалізацію положень абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону № 2453-VІ та частини 1 статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, ТУ ДСА, як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у його постановах від 12 і 13 липня 2016 року (справи № 21-1726а16, 21-1488а16 і 21-1888а16 відповідно).

За наведених обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак у апеляційного суду не було підстав для скасування його постанови, яка прийнята відповідно до закону.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області задовольнити.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 грудня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2015 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.