Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Головчук С.В., Мойсюка М.І. (доповідач)

розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області про зобов'язання зарахувати до пільгового стажу періоди роботи та призначити пенсію, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області на постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 15 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року, -

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області (далі - УПФУ) в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ (1788-12) , спірне рішення, спірна пенсія відповідно); зобов'язати УПФУ зарахувати період його роботи з 1 лютого 1995 року по 22 вересня 2003 року у Відкритому акціонерному товаристві "Красилівське ремонтно - транспортне підприємство" (далі - Товариство) на посаді електрогазозварювальника, зайнятого на різанні і ручному зварюванні на півавтоматичних із застосуванням флюсів (далі - посада) до стажу роботи, який дає право на призначення йому спірної пенсії; зобов'язати УПФУ призначити йому спірну пенсію з дати виникнення права на таку 10 вересня 2014 року (далі - спірний стаж роботи).

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що має право на спірну пенсію, однак відповідач не правомірно відмовив у призначенні такої, чим порушив його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Красилівського районного суду Хмельницької області від 15 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року, позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалені ними судові рішення скасувати та відмовити у позові.

Окрім цього, УПФУ просило здійснювати касаційний перегляд даної справи у режимі відеоконференції, однак клопотання про це подано відповідачем поза межами строку, встановленого статтею 122-1 Кодексу адміністративного судочинства України для вчинення такої процесуальної дії, у зв'язку з чим наведене клопотання розгляду не підлягає.

Заслухавши доповідача, осіб, які беруть участь у справі, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про часткове задоволення скарги з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд виходив з того, що спірний стаж роботи позивача на посаді дає йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, про яку він просив у позовній заяві, оскільки такий підтверджений записами у трудовій книжці і відповідними довідками, виданими Товариством на якому працював ОСОБА_4 При цьому, суди дійшли висновку про те, що відсутність проведеної роботодавцем атестації робочого місця, де працював позивач, не може впливати на реалізацію ним гарантованого Конституцією і законами України права соціального забезпечення у старості.

Проте, до такого висновку суди дійшли без з'ясування дійсних прав та обов'язків сторін, в порушення норм матеріального і процесуального права, з огляду на наступне.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом цієї норми процесуального права у мотивувальній частині рішення суд зобов'язаний навести дані про встановлені обставини що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У мотивувальній частині кожного рішення має бути наведено також посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт закону), у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у спірних правовідносинах, а в разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду з прав людини які згідно із Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (3477-15) є джерелом права та підлягають застосуванню в даній справі.

Судами встановлено, що позивач працював на посаді у Товаристві протягом спірного періоду роботи.

В подальшому, позивач звернувся до УПФУ з заявою про призначення йому спірної пенсії, однак у її задоволенні відповідач відмовив з посиланням на відсутність у поданих для призначення пенсії документах відомостей щодо проведеної атестації робочого місця.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону № 1788-ХІІ мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За змістом 62 Закону № 1788-ХІІ (1788-12) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами пункту 4.5 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчислені стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (z1451-05) (далі - Порядок застосування Списків № 1 і № 2), якщо атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1997 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності та господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (442-92-п) (далі - Порядок проведення атестації робочих місць, постанова № 442 відповідно), та розробленими на виконання постанови № 442 (442-92-п) Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (v0041205-92) (далі - Методичні рекомендації).

Згідно з положеннями зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку проведення атестації робочих місць та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За правилами положень Порядку проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ (1788-12) та Порядку проведення атестації робочих місць дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788-ХІІ є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Таким чином, відсутність підтвердження вищезгаданих обставин не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування наведених норм матеріального права неодноразово висловлена Верховним Судом України у його постановах від 10 вересня 2013 року, 25 листопада 2014 року, 17 березня 2015 року, 12 квітня 2016 року (справи №№ 21-183а13, 21-519а14, 51-585а14, 21-6501а15 відповідно).

Разом з тим, суди достовірно не встановили обставини справи щодо проведення Товариством, на якому працював позивач атестації його робочого місця, а тому дійшли передчасного висновку про наявність у останнього права на призначення і виплату спірної пенсії.

З огляду на викладене, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення по суті цього спору не можна визнати законними, а тому такі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки, згідно з положеннями частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У відповідності до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Красилівському районі Хмельницької області задовольнити частково.

Постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 15 грудня 2014 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і оскарженню не підлягає.