21-3629а15 Про визнання протиправним та скасувати наказ управління ДМС від 26 січня 2014 року № 37 щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву - Текст документа

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві (далі - управління ДМС) про визнання протиправним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ управління ДМС від 26 січня 2014 року № 37 щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 23 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13 травня 2015 року касаційну скаргу залишив без руху та надав скаржнику строк для усунення її недоліків до 26 травня 2015 року, а саме ОСОБА_1 потрібно надати документ про сплату судового збору або копію документа, який надає право на пільги щодо його сплати.

На виконання цієї ухвали ОСОБА_1 направив клопотання про звільнення від сплати судового збору, де повторно послався на пункт 23 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI (3674-17) ).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 травня 2015 року касаційну скаргу повернув скаржнику.

До Верховного Суду України ОСОБА_1 подав заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року про повернення касаційної скарги.

У заяві посилається на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статті 5 Закону № 3674-VI, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року та прийняти рішення про відкриття касаційного провадження.

На обґрунтування заяви надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2014 року (№ К/800/64295/14) про відкриття касаційного провадження у справі за позовом до управління ДМС, у якій сплата судового збору за розгляд касаційної скарги на підставі пункту 23 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI не вимагалась.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права, а саме статті 5 Закону № 3674-VI, при вирішенні питання про звільнення від сплати судового збору та норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Вимоги до касаційної скарги встановлені статтею 213 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною п'ятою якої, зокрема, встановлено, що до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.

За подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється в розмірі 70 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 70 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (пункт 3 частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI).

Таким чином, базою для обчислення ставки судового збору за подання касаційної скарги на судові рішення в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV КАС (2747-15) , є розмір ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви.

Статтею 5 Закону № 3674-VI передбачені пільги щодо сплати судового збору. Зокрема, відповідно до пункту 23 частини першої зазначеної норми від сплати судового збору звільнені позивачі за подання позовів у порядку, визначеному статтею 12 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI (3671-17) ).

Отже, в силу положень статті 5 Закону № 3674-VI за подання позовів у порядку, визначеному статтею 12 Закону № 3671-VI, позивачі звільняються від сплати судового збору, а відтак розмір ставки судового збору для звернення з апеляційною або касаційною скаргами дорівнює нулю, тобто судовий збір в таких випадках сплаті не підлягає.

Верховний Суд України вже висловлював правову позицію у справах цієї категорії у постановах від 30 червня 2015 року (№№ 21-598а15, 21-1090а15).

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що за подання адміністративного позову про оскарження рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та при оскарженні судових рішень у цих справах у касаційному порядку судовий збір відповідно до пункту 23 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI сплаті не підлягає.

За таких обставин ухвала Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак вона підлягає скасуванню з направленням справи до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року скасувати, справу направити до суду касаційної інстанції для вирішення питання про прийняття касаційної скарги судом.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.